Соціальна філософія як напрямок філософського знання

1.

Соціальна філософія
як напрямок філософського знання

2.

Соціальна філософія як напрям філософського знання
•Специфіка соціального пізнання.
•Суспільствознавство як система.
•Специфіка предмета соціальної філософії.
•Гуманістична спрямованість соціальної філософії.
•Основні методологічні принципи соціальної
філософії.
•Категорії соціальної філософії

3.

Специфіка соціального пізнання
Предмет соціального пізнання має свою специфіку
порівняно з іншими об´єктами пізнання, що
зумовлює певні труднощі в дослідженні
суспільства.
По-перше, суспільство як система є
надзвичайно складною, розмаїтою структурою.
В ньому функціонують найрізноманітніші
фактори: економічні, політичні, ідеологічні,
моральні, релігійні, естетичні, національні,
сімейні тощо
.
Візьмемо, наприклад, таке явище, як сім´я.
Здавалося, на перший погляд, тут відсутня
багатофакторність. Проблема може
розглядатися лише крізь призму кохання. Але
дійсність свідчить, що тут теж можуть
переплітатися розмаїті фактори: моральні,
правові, релігійні, нарешті, політичні та інші.
По-друге, для суспільства характерна
надзвичайна динамічність, відбуваються
постійні зміни. Якщо закони природи
більш-менш стабільні, чи довговічні, то
суспільні закони, на відміну від законів
природи, виникають пізніше, реалізуються
Лише в свідомій діяльності людей. Вони
більш складні за механізмом прояву і не
так чітко функціонують як закони природи.
Нерідко суспільні закони виступають як
"закони-тенденції", що мають певний
ступінь вірогідності. Звідси – трудність в їх
пізнанні, визначеності, що дуже часто
породжує зневіру в їх об´єктивному
існуванні, викликає суперечливу палітру
поглядів на суспільні явища в процесі їх
дослідження представниками різних
напрямків філософської думки.

4.

По-третє, закони суспільного розвитку
реалізуються лише через діяльність людей.
Але кожна людина має своєрідний характер,
думки, прагнення, ставить певні цілі,
вибирає засоби досягнення цих цілей. На
перший погляд, будь-який член суспільства
непідвладний суспільним закономірностям,
діє на власний розсуд, за власною волею,
прагненням. Скільки людей – стільки і
різновидів процесів, подій, стимулів,
діяльності тощо.
По-четверте, специфікою суспільного
пізнання є обмежене використання такого
методу пізнання, як експеримент. Якщо в
природничих науках цей метод
використовується досить часто і без
обмежень, то стосовно суспільства
виникають суттєві складності. За потреби,
тобто при невдалому експерименті, чи при
непідтвердженні якоїсь гіпотези щодо
природного явища, його можна
повторювати до безкінечності, що
недопустимо в дослідженні суспільства.
Адже в суспільстві експеримент
проводиться над людьми, і, якщо він
виявиться невдалим, то страждають люди.
Повторення експерименту не гарантує його
успіху. Знову можуть бути негативні
наслідки, можуть страждати люди. Але,
незважаючи на такі можливі наслідки,
експеримент в соціальному пізнанні
необхідний.

5.

Суспільствознавство як система
Щодо визначення суспільствознавства, то тут існують два підходи.
За першим, суспільствознавство — це всі знання про суспільство, накопичені
людством. За іншим, воно — це система, яка об´єднує всі суспільні науки.
Об´єднавши ці дві точки зору, можна зробити висновок, що суспільствознавство
— це система наукових знань про суспільство, накопичена всіма суспільними
науками — філософією, історією, політологією, соціологією, економікою тощо.
озглянемо детальніше зв´язок соціології з науками, що входять до системи
суспільствознавства.
Розглянемо детальніше зв´язок соціології з науками, що входять до системи
суспільствознавства.
З усіх суспільних наук соціологія найбільш тісно пов´язана з філософією, адже саме з
філософії вона бере свій початок. Ще й донедавна ряд науковців вважали, що
соціологія є лише частиною філософії. Але все ж таки це дві різні науки, які
мають різні предмети досліджень. Бо якщо філософія заглиблюється взагалі в
розуміння світу, в проблеми свідомості та буття, то соціологія має своїм
предметом вивчення, як вже говорилося раніше, тенденції формування,
функціонування та розвитку суспільства і його складових елементів.

6.

Специфіка предмета соціальної філософії.
Предметом соціальної філософії є суспільство, взяте у
взаємодії всіх його сторін, тобто як цілісна соціальна
система, а також закони функціонування і розвитку
суспільства. Це означає, що соціальна філософія
розглядає і пояснює різні суспільні явища та процеси
на макрорівні, тобто на рівні всього суспільства як
соціальна системи, яка саморозвивається і
самовідтворюється.
Соціальна філософія розглядає також взаємодії між собою
різних суспільств. У полі її зору знаходяться і ті явища і
процеси суспільного життя, які характеризують розвиток
усього людства. У цьому випадку предметом соціальної
філософії виступає історичний процес у його цілому,
взаємодія його об'єктивних і суб'єктивних сторін,
закономірності його розвитку.
Отже, оскільки предметом соціальної філософії є
суспільство, яке складається з окремо взятих індивідів, то
її місце в структурі філософії є дуже важливим. Тому, що
без існування людини було б неможливе існування
філософії як такої. Отже, соціальна філософія розглядає
особливості розвитку і співіснування між собою, так би
мовити, першооснови виникнення філософії взагалі,
тобто людини.

7.

Гуманістична спрямованість соціальної філософії
Вперше термін « гуманізм» у значенні певного погляду
Гуманісти не були вузькими спеціалістами, а були
на життя, особистої філософії з'явився у данського
фахівцями з культури взагалі. «Вони — носії нової
філософа Габріела Сібберна, в роботі «Про
шляхетності (nobilitas), що ототожнюється з
гуманізм» (1858). Його ідейні витоки сягають ще
особистою доблестю та знанням». Основним
часів давніх Греції і Риму. Історики розрізняють
інструментом гуманіста була філологія. Бездоганне
античний гуманізм і середньовічний
знання латинської та грецької мов, особливо майстерне
мусульманський гуманізм (XI-XIV ст.),
володіння класичною латиною було необхідною
візантійський гуманізм (XIV-XV ст.) і гуманізм
вимогою до репутації гуманіста, вкрай бажаним було
епохи європейського Відродження(XIV-XVI ст.) та
володіння усною латинською мовою. Також був
ін.
необхідний чіткий почерк та неймовірна пам'ять. У
своїх студіях гуманісти цікавилися такими
З відомих усім причин гуманістична ідея набуває
предметами —
особливого значення після Другої світової війни, що
граматика, риторика, етика, історія та поезія.
підтверджується, наприклад, такими фактами, як
розробка поняття «злочин проти людства
(людяності)», створення Організації Об'єднаних
Націй, прийняття Загальної декларації прав людини.
Так, у минулому найтяжчим злочином, який люди не
могли пробачити, було святотатство (злочин проти
Бога чи богів), а також його аналоги — царевбивство
і вбивство батька. Сьогодні ж найтяжчим злочином,
для якого не існує строку давності, є саме злочин
проти людства (людяності).
«Геракліт плаче, а Демокрит сміється» (фреска
роботи Донато Браманте)

8.

Найвизначнішими гуманістами другої половини XV — початку XVII ст., що поширювали нові
ідеї на українських теренах, були такі діячі як:
Григорій Саноцький (Гжегош із Санока) (1406-1477),
Юрій Дрогобич (Котермак) (бл. 1450-1494),
Павло Кросненський (Русин із Кросна) (бл. 1470-1517),
Лукаш із Нового Міста (пом. бл. 1542),
Станіслав Оріховський-Роксолан (1513-1566),
Йосип Верещинський (1532–1598),
Себастьян Кленович (бл. 1545-1602),
Шимон Шимонович (Симон Симонід) (1558-1629),
Симон Пекалід (Пенкальський) (бл. 1567 — після 1601),
Іван Домбровський (кінець XVI — поч. XVII ст.),
Лаврентій Зизаній Тустановський (пом. після 1634),
Стефан Зизаній (пом. до 1621),
Дем'ян Наливайко (пом. 1627),
Мелетій Смотрицький (бл. 1577-1633),
Кирило Транквіліон-Ставровецький (пом. 1646),
Хома Євлевич (поч. XVII ст.),
Йов Борецький (пом. 1631),
Касіян Сакович (бл. 1578-1647).
Майже всі вони після здобуття вищої освіти у західноєвропейських навчальних закладах
повернулися на українські землі й провадили гуманістичну діяльність передусім у так
званому Руському воєводстві.
Головними центрами поширення гуманістичних ідей у цей час
були Київ, Львів, Острог, Перемишль, Замостя.

9.

Григорій Сяноцький
Шимон Шимонович
Юрій Дрогобич
Себастьян Кленович
Станіслав Оріховський-Роксолан
Лаврентій
Зизаній Тустановський
Мелетій Смотрицький

10.

Категорії соціальної філософії
Категорії соціальної філософії - термін для
позначення багаторівневих за своїм змістовим
наповненням характеристик життєвого світу
людини й суспільства. Категорії соціальної
філософії відіграють роль таких форм
практичного, духовно-практичного й духовнотеоретичного освоєння суспільно-історичної
дійсності саме як органічної цілісності, де
довільна з категорій постає як своєрідне
уособлення будь-якої іншої, оскільки кожна є не
що інше, як сама ця дійсність, - як цілісність (чи
її образ), зафіксована в одному з ракурсів. Вони
докорінним чином і різнобічно зумовлені
культуро-творчою життєдіяльністю того чи того
соціального організму суспільства, цивілізації тощо.
На перших етапах категоризації суспільної
реальності категорії соціальної філософії
перебувають на рівні праформи, постають як
своєрідні роди людського буття, всезагальні
форми життєдіяльності людей
Пізніше - як нерефлексивні, несвідомо сформовані й
діючі форми осягнення людьми соціальної
дійсності, свого буття в ній. І лише на пізніх етапах
існування суспільно-історичних макроорганізмів культур, суспільств, цивілізацій, спільнот набувають значення форм рефлексивних,
починають відігравати роль свідомо розроблених і
використовуваних засобів філософського
осмислення соціально-історичного процесу,
постають у вигляді засадових понять різних
соціально-філософських учень. Однак і на цій фазі
практичний світ людської життєдіяльності є
основою й середовищем формування та
функціонування категорій соціальної філософії.
Відповідно й вони постають як екзистенційнопрактичні форми такого освоєння суспільноісторичної реальності кожним наступним
поколінням та індивідом, яке здійснюється через
низку послідовних циклів. Основними ланками
кожного такого циклу є практичне, практичнодуховне, духовне (теоретичне), духовно-практичне
і знову практичне освоєння дійсності. Потім цикл
(уже за нових соціально-історичних умов)
відтворюється.

11.

Категорії соціальної філософії мають системну природу в структурі соціальнофілософського знання, вони сягають рівня рефлексії й набувають форми
наріжних понять філософії суспільства. Лише конституюючись у відповідну
категоріальну систему, зазначена філософія може розв'язувати завдання
автентичного розуміння суспільства як цілісної і водночас внутрішньодиференційованої системи лише в собі, постаючи як така сама система, але вже
категорій соціальної філософії. В ході побудови, розвитку та функціонування
подібної системи категорій соціальної філософії зв'язком з практичною
життєдіяльністю опосередковується не тільки відношення відповідної категорії й
соціальної реальності, а й взаємопереходи самих категорій соціальної філософії у
контексті їх системи.
Мережа категорій соціальної філософії
як рефлексивних форм постає у двох
основних вимірах: а) досконалої
категоріальної системи як своєрідного
канону, ідеалу соціальнофілософського осягнення категорій
соціальної філософії;
б) категоріального апарату, тобто
органона, дійового інструменту такого
осягнення, а також методологічного
засобу, застосовуваного в різних
галузях людського життя, зокрема,
сучасного наукового пізнання.