16.66M

Categories:

literature history

history

Василь Стус. Смертельно небезпечний патріотизм

2.

Василь Стус український поет,
перекладач, прозаїк,
літературознавець,
правозахисник. Один із
найактивніших
представників українського
культурного руху
шістдесятників

Пригадайте, що ви вже знаєте про
дисидентів із уроків історії?
Що ж таке
дисидентство?
Виступ проти
існуючого
державного ладу чи
загальноприйнятих
норм певної країни,
протистояння
офіційній ідеології й
політиці.

4.

Причини
появи
дисидентського
руху?
Дисидентський рух – це рух, що виник у період
«хрущовського» правління, внаслідок значних
репресій, переслідувань та розстрілів, у
перекладі з латини слово «дисидент» означає
«незгодний». Він існував у 1950 – 70-х роках.
Не дуже велика, проте дуже хоробра і поважна
кількість людей відкрито критикували владу,
висловлювали своє невдоволення діями уряду,
вимагали ширших національних, релігійних та
духовних прав.

5.

Серед найвизначніших
представників дисидентського руху
на Україні був Василь Стус – поет,
Герой України, ім’я якого навічно
вписане у нетлінну книгу народної
пам’яті про великих українців.

6.

Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь...
Василь Стус

7.

Василь Стус дійсно повернувся
із далекого Уралу на рідну
землю особливим бортом
літака разом із Юрієм
Литвином та Олексою Тихим
19 листопада 1989 року.

8.

Василь
Стус
Олекса Тихий
Юрій Литвин
Так з’явилися три козацькі хрести на могилах столичного
Байкового цвинтаря. Олекса Тихий був засуджений
загалом на 22 роки – відсидів 14, Юрій Литвин прожив
усього 49 років, а засуджений був на 43, відбув 22.
Василь Стус зі своїх сорока семи з половиною років був
невільником 12, засуджений був на 23.

9.

6 січня 1938 року на небі появилася нова
зіронька. Вона сповістила про народження нової
людини. Це народився син людський, в сім`ї
Стусів появився хлопчик. А оскільки народився
він 6 січня, Ангелом-охоронцем вибрали Святого
Василія і назвали хлопчика Василем.

10.

Життя Василя Стуса
нагадує хресну
дорогу.

11.

Віртуальний музей
речей Василя Стуса
Футбольний
м’яч
Гітара
Статуетка
«Різдво»
Картопля
«Мойсей»
Івана Франка
Корова

12.

Віртуальний музей
речей Василя Стуса
Статуетка «Різдво»
6 січня народився Василь, мати не посміла
записати його шостим, записала 7 січня. Вже
дорослим на Уралі Василь питав глибоко
віруючого теолога – самоука Семена Покутника:
- А що то є чоловікові – народитися на таке
велике свято?
- Додаткова ласка Божа, - сказав дід. – Але
кому багато дається, з того багато й питається.
Дідові слова виявилися пророчими.
Картопля
Восени 1944 р. мати ходила копати картоплю, а
Василь потайки бігав до школи. Якось приходить
вчителька Зоя Петрівна й питає маму: «Чому
Василько ходить до школи босий, уже холодно?»
«Як? То він до школи ходить?» - здивувалася
мати. Коли мати про це дізналась, була проти
навчання, бо замалий ще, але прислухалась до
поради вчителя і залишила хлопця у школі.
Так Василь Стус у 6 років став школярем.

13.

1946 – 1947 роки із засухи голодовка. Василь пішов пасти
корову за миску страви, тільки з
умовою, що буде її нести додому,
бо йому ложка в горло не лізла:
адже мама голодна. Мати плакала
та благала, щоб їв сам.
У 1954 році у шістнадцять років вступив
на історико-філологічний факультет
Сталінського педагогічного інституту,
потім працював учителем української
мови і літератури на Кіровоградщині,
протягом двох років служив в армії на
Уралі. Під час навчання і служби став
писати поезії. 1959 року у «Літературній газеті» опублікував свої перші
вірші з напутнім словом Андрія
Малишка.
Корова

14.

Повернувшись на Донбас, зробив спробу
знайти роботу за спеціальністю. Він почав
викладати українську мову та літературу в
Горлівці (школа №23). Але на цій посаді
пропрацював лише рік. Українська мова
була не престижною, учні відмовлялись
вивчати предмет, вчителі саботували
колегу. Тож Василь Стус покинув спроби
займатись педагогікою та почав готуватись
до вступу в аспірантуру.
У 1963 році – поїхав до Києва. Він мав
поважну причину – вступ до
аспірантури Інституту літератури
УРСР ім. Т. Шевченка. Почався новий
етап життя. У Києві, завдяки
знайомству з Іваном Світличним (тоді
відповідальний секретар журналу
«Радянське літературознавство»), він
увійшов у коло «шістдесятників».
Іван
Світличний

15.

Ліна
Костенко
Дмитро
Павличко Іван
Василь
Світличний Микола
Симоненко
Вінграновський
Євген
Сверстюк
В’ячеслав
Чорновіл
Сергій
Параджанов
Алла
Горська
Григорій
Кочур
Лесь
Танюк
Левко
Лук’яненко
Василь
Стус
Іван
Миколайчук

16.

Перший відкритий протест Стуса відбувся
на початку вересня 1965 року.

17.

Отже, у 1965 році під час перегляду фільму Сергія
Параджанова «Тіні забутих предків», Василь Стус,
приєднавшись до організованого Іваном Дзюбою та
В’ячеславом Чорноволом протесту проти арештів у
колах шістдесятників, під рев сирен, які глушили
спокійні слова Івана Дзюби, вигукнув:
- Хто проти тиранії – встаньте!
Зал, долаючи страх, таки здійнявся на ноги,
а Василь опісля сів на лаву підсудних.

18.

Така позиція не лишилась безкарною. Василя відрахували з
аспірантури. За декілька років він змінив багато робіт, однак ніде
не затримувався, оскільки мав славу «неблагонадійного».
Із того часу він був під наглядом КДБ.
Однак були і щасливі моменти.
Василь зустрів Валентину Попелюх.
Це було кохання на все життя.

19.

У грудні 1970 року як грім вибухнула
жахлива звістка – вбили Аллу
Горську, приятельку, яскраву жінку.
Перед похоронами з друзями
вбитої представники КДБ провели
«виховні бесіди», залякуючи їх
проблемами на роботі за прояви
протесту. Зі Стусом – ні. Він ніс до
могили портрет своєї хорошої подруги,
а потім прочитав вірш:
Сьогодні — ти. А завтра — я,
і пустить нас Господь до пекла,
де нам на бічний біль — утекла,
в смерть перелякана земля.
І тільки горстка нас. Щопта
для молитов і сподівання,
усім нам смерть судилася зарання,
бо пізня суджена мета.

20.

Те, що говорив Стус на
похороні, багатьох налякало.
Офіційно вбивць, які сокирами
зарубали художницю, не було
знайдено, але над могилою
пролунали слова В.Стуса:
«Її вбито представниками КДБ».
Йому цього не пробачили.
12 січня 1972 року
його вперше арештували.

21.

На початку вересня 1972 Київський обласний суд
звинуватив його в «антирадянській агітації й пропаганді»
та засудив до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання.
Як доказ було представлено 14 віршів та 10 статей.
У слідчому ізоляторі Стус написав збірку «Час творчості».
Йому пропонували співпрацювати, пом’якшити вирок в
обмін на доноси. Навіть відправили до Павловської
психіатричної лікарні. Звідти в’язень вийшов з діагнозом
«паталогічно чесний».

22.

ривок із «Табірного щоденника Стуса»
Рік 1976
04/06 - за порушення правил
розпорядку позбавлений права
закупки продуктів харчування
на 1 місяць і права отримати
посилку.
14/06 - за образу адміністрації
колонії переведений у
штрафний ізолятор на 14 діб
без виведення на роботу.
19/06 - за образу адміністрації при етапуванні знову
переведений у штрафний батальйон із позбавленнням
права на чергове побачення.
25/08 - за образу адміністрації позбавлений права
закупки продуктів.
30/08 - поміщений на 13 діб у штрафний ізолятор.
10/11 - поміщений на 13 діб у штрафний ізолятор.

23.

Василя Стуса відправили до
мордовських таборів. Потім
з 1977 до 1979 року працював на
золотих копальнях у селищі імені
Матросова Магаданської області.
Період ув’язнення був складним.
Його постійно провокували,
створювали для нього надзвичайно
важкі умови, цькували, відправляли
до карцеру.
Однак Василь лишався вірним
собі та своїм принципам.
Щоб домогтись можливості
попрощатись із батьком, що
помирав, він оголосив
голодування. Через 10 днів Стусу
дали відпустку, щоб він зміг
потрапити до Донецька та
виконати синівський обов’язок.

24.

Більшість віршів, що
Стус писав у таборі,
вилучалася і
знищувалась, лише
деякі потрапили на
волю через листи до
дружини.
З ув'язнення звернувся із заявою до
Верховної Ради СРСР із відмовою
від громадянства: «…мати
радянське громадянство є
неможливою для мене річчю. Бути
радянським громадянином —
значить бути рабом…»

25.

14 травня 1980 року Василь Стус
був заарештований вдруге та
востаннє. Його визнали
особливо небезпечним
рецидивістом. Держава
назначила адвокатом Віктора
Медведчука, що нині є лідером
партії «Опозиційна платформа —
За життя». Василь намагався
відмовитись від такого адвоката
та вимагав права захищати себе
самостійно. Йому відмовили.
Стуса засудили на 10 років примусових робіт та 5 років
заслання. Він відбував покарання в селищі Кучино,
що в Пермській області.
Для в’язнів у таборі були створені пекельні умови. Стус
так писав про той період: «…таких умов, як тут, люди не
пам’ятають ні по Мордовії, ні на чорних зонах, ні по
Соснівці».

26.

«Одним словом, режим,
запропонований в Кучино,
сягає поліцейського апогею…
Ми втратили всяке право
належати собі, не кажучи вже
про те, щоб мати свої книги,
зошити, записи. Кажуть, коли
Господь хоче когось покарати,
то забирає розум. Так довго
тривати не може – такий тиск
можливий лише перед
загибеллю. Не знаю, коли
прийде загибель до них, але я
особисто вже відчуваю себе
смертником».
«Зі спогадів сина
Василя Стуса Дмитра»
00.02.10

27.

Дмитро́ Васи́льович Стус
(нар. 15 листопада 1966, Київ) —
український письменник, літературознавець,
редактор. Кандидат філологічних наук (1995).
Член Асоціації українських письменників (від 1
997). Голова Всеукраїнської творчої спілки
«Конгрес літераторів України» (від 9 лютого
2013). Генеральний директор Національного
музею Тараса Шевченка (від січня 2012). Член
гуманітарної ради при Президентові України
(від 2010).
«У нас було одне коротке побачення після суду та
ще одна доба в таборі с. Кучино Чусовського району
Пермської області 1981 року. Пам’ятаю, який був
шмон: маму обшукували, я відвертався, щоб не
дивитися, як перевіряють кожний шов. Коли з’явився
батько, я зрозумів, що він уже в якомусь іншому
світі: це була людина безтілесна. Я фізично відчув,
що він не такий, як ми...»

28.

Фактично це був не табір, а тюрма
з наджорстоким режимом утримання. Якщо
в кримінальних таборах рецидивістів
виводили в цехи робочої зони, то ми й
працювали в камерах через коридор.
Прогулянки нам давалися годину на добу в
оббитому бляхою дворику 2 на 3 метри,
заснованому згори колючим дротом, а на
помості - наглядач. Із наших камер було
видно тільки огорожу за 5 метрів від вікна і
смужку неба. Огорож різного типу сім, у
тому числі дроти під напругою. У периметрі
заборонена зона становила 21 метр.
Свідчить Василь Овсієнко
Карцер, де Василя
Стуса утримували
останні дні життя.
Фото Василя Овсієнка

29.

Та ніщо не могло зламати
загартованого духу поета. За колючим
дротом не вгасала його творча енергія:
тут, у неволі, він написав свої збірки
«Час творчості» і «Палімпсести»,
перекладав твори Поля Верлена,
Шарля Бодлера.
На знак протесту проти жорстокого
поводження табірної адміністрації
з політв'язнями він кілька разів
оголошував голодування. У січні
1983 року за передачу на волю зошита
з віршами на рік був кинутий у камеруодиночку. У листах до матері писав:
«Не оплакуй моїх фотокарток, мамо. Це
щастя – мати таку долю, як у мене.
Почуваю себе добре, бо нікому не
зробив зла, бо дбав не тільки про себе.
І від того мені світло на душі». «Я пишу
вірш і гадаю, що колись то потрібне
буде моєму народові».

30.

31.

У застінках Стус все-таки
написав збірку віршів «Птах
душі», але її конфіскували. У
1983 році поету вдалось
передати на волю рукопис
«З лагерного зошиту». За це
Стус рік провів
в одиночній камері зі
скороченою нормою
харчування.
Той рукопис опублікували, і у
1985 році Генріх Белль висунув
ув’язненого поета на
Нобелівську премію із
літератури.
Однак оформити всі документи не вдалось.
Вночі з 3 на 4 вересня Василь Стус помер.
Офіційна причина смерті – зупинка серця.

32.

Адміністрація табору мусила
повідомити вдові про смерть
чоловіка. Вона замовила цинкову
домовину і вибралася в дорогу з
сестрою Олександрою та
подругою Ритою Довгань.
В аеропорту кагебісти
категорично порадили їм не
брати домовину, бо тіла їм не
віддадуть.Треба знати, що
найгуманніший у світі
«совєцький закон» не дозволяв
забирати чи перепоховати тіло
померлого в’язня, доки не
закінчиться тривалість його
ув’язнення. Так що мертві
залишалися під арештом.

33.

Із Москви приїхав син
Дмитро, який служив тоді у
війську. Приїхали вони
7 вересня, і майор Долматов
сказав їм: «Ну что же,
пройдем на кладбище».
І привіз їх на щойно засипану
могилу в селі Борисово, за
кілометрів три від зони.
На місці першого спочину на цвинтарі
села Борісово Чусовського району
Пермської області. Син поета Дмитро
Стус, колишні політв'язні Віктор Пестов,
Март Ніклус і Василь Овсієнко.

34.

Тим, хто не склав духовної зброї ніколи і ні за яких
обставин, хто не втратив віри, Василь Стус присвятив
віршовані рядки:
…ми ще повернемось,
обов’язково повернемось,
бодай –
ногами вперед,
але: не мертвi,
але: не переможенi,
але: безсмертнi.
Відомий кримськотатарський актор,
режисер і сценарист, Заслужений артист
Криму Ахтем Сеітаблаєв зіграв Василя
Стуса у фільмі «День незалежності.
Василь Стус» («Нескорені. Василь
Стус»). За цю роль актор отримав премію
«Телетріумф» 2016 року в номінації
«Найкращий актор.
«Нескорені. Василь Стус»

35.

У 1985 році творчість
Василя Стуса була
висунута на здобуття
Нобелівської премії, але
він помер раніше і його
кандидатура вже не
могла розглядатися
Шведською академією,
бо премію присуджують
тільки живим.
У березні 1991 року постановою Ради Міністрів
Василеві Стусу присуджена Державна премія
ім. Т.Г. Шевченка за збірку «Дорога болю»
(посмертно). 5 грудні 1995 року тодішній Президент
України Леонід Кучма видав указ про нагородження
Стуса Василя Семеновича Орденом князя Ярослава
Мудрого V ступеня (посмертно).

36.

У 1999-му відбулася презентація
шеститомного (у дев'яти книгах)
наукового видання творів
Василя Стуса. Видання вже
влучно охрестили «першою
енциклопедією
«шістдесятників».
Його ім’ям названі вулиці, площі,
школи, гімназії. У Львові
встановлено премію ім. Стуса.

37.

У 2002 році у Вінниці був
встановлений пам’ятник
Василю Стусу. Основним
образом пам’ятника є крило,
як нестримний духовний
злет, високий трагізм долі
і висока, але недоспівана
поезія. Хоча Василь Стус
фізично був у неволі, але
духовно – на волі, на рідній
Батьківщині.