Країни Африки

1.

КРАЇНИ АФРИКИ
План уроку:
1.Загальна характеристика
2.Деколонізація Африки
3.Країни Південної Африки
4.Країни Африки на південь від
Сахари
5.Військово-диктаторські
режими в державах Африки

2.

1.Загальна
характеристика
За геосхемою регіонів ООН, Африка
поділена на 5 субрегіонів:
Північна Африка (6 держав),
Західна Африка (16 держав),
Центральна Африка (9 держав),
Східна Африка (18 держав),
Південна Африка (5 держав).

3.

Склад регіону
На сучасній політичній карті Африки – 59 держав і територій. З них 53 суверенні країни, які є членами ООН.
У регіоні існують різні за площею держави: від дуже великих (Алжир, Демократична Республіка Конго,
Судан) до країн-карликів (Сейшельські Острови – 455 км², Сан-Томе і Принсипі – 1000 км²).
Дві африканські країни – Нігерія та Ефіопія – належать до групи найбільших за кількістю населення
країн світу (понад 100 млн осіб). Водночас у ряді країн живе менш ніж 1 млн осіб (Джибуті, Екваторіальна
Гвінея, Коморські Острови та ін.).
На політичній карті Африки початку ХХ ст. було лише дві незалежні країни – Ефіопія та Ліберія. Всі інші
території було поділено між європейськими країнами. Найбільші площі колоній дісталися Франції, Великій
Британії та Португалії. Свої володіння мали в Африці Німеччина, Італія, Іспанія та Бельгія. Перші дві
африканські країни здобули незалежність у першій половині ХХ ст. – Південно-Африканська Республіка
(ПАР) та Єгипет. Масова деколонізація континенту розпочалася в 50-х рр. ХХ ст. з Північної Африки.
Нині від колишніх колоніальних імперій в Африці залишилося кілька невеликих за площею залежних
територій, що перебувають під контролем Великої Британії (Острів Святої Єлени), Франції (острови
Реюньйон та острів Майотта), Іспанії (міста Сеута і Мелілья на території Марокко).

4.

Форми державного правління й територіального
устрою країн Африки
За формою правління більшість держав Африки є республіками. В Африці переважають президентські
республіки, в яких президент є не лише головою держави, а й очолює уряд. Крім того, в Африці багато
змішаних республік, де президент залежний від законодавчої влади. На материку небагато парламентських
республік, в яких роль президента є переважно представницькою, а уряд очолює прем’єр-міністр (Туніс,
Ефіопія, Еритрея). У ПАР та Зімбабве до 80 – 90-х рр. ХХ ст. зберігався режим апартеїду, що дискримінував
місцеве корінне темношкіре населення. Нині у більшості африканських країн правлять режими, які є
дискримінаційними щодо білого населення. В ряді країн (Нігерії, Мавританії, Сенегалі, Демократичній
Республіці Конго, Екваторіальній Гвінеї) спостерігається відступ від демократичних досягнень у бік
авторитаризму.
В Африці збереглися 3 монархії. Вони є конституційними. Королівства Марокко та Есватіні – дуалістичні
монархії. В них монарх має свободу прийняття рішень, але в заданих Конституцією рамках. Королівство
Лесото є парламентською монархією. Там монарх не має влади. Законодавча влада належить парламенту,
виконавча – уряду. Монарх виконує лише представницьку та церемоніальну роль.

5.

Типи країн Африки за рівнем економічного розвитку
Африканський регіон є одним з найменш розвинутих. Лише одна держава ПАР належить до типу високо розвинутих
країн. Господарство країни склалося під впливом колоніального минулого та економічного порядку, запровадженого
англійськими колонізаторами. ПАР є переселенською країною, яка зберігає свою аграрно-сировинну спеціалізацію.
Усі інші держави Африканського континенту є країнами, що розвиваються. Середній рівень ВВП у них на одну особу майже у 8
разів нижчий від середньосвітового показника. Значна соціально-економічна відсталість країн зумовлена їх тривалою
колоніальною залежністю. Внаслідок цього господарство функціонувало в інтересах країн-метрополій, що виявлялося у нещадній
експлуатації природних ресурсів, ігноруванні розвитку обробної промисловості, інфраструктури, соціальної сфери. Це стримувало
процес формування національних економік, зумовило їх залежність від світового ринку та іноземного капіталу.
Найменш розвинуті країни займають 56,4 % площі Африки, в них проживає 52,6 % населення регіону. Водночас ці країни
виробляють 26 % ВВП Африки. 14 держав Африки відносять до групи країн великого потенціалу. У більшості з них переважають
первинний сектор економіки, а також харчова та легка промисловість. В окремих країнах (Єгипет, Туніс, Марокко) значну
частку ВВП створює міжнародний туризм. Найвищі прибутки мають країни-дрібні острови (Сейшельські Острови), які відомі
своїм туристичним бізнесом, та нафтодобувні країни (Габон, Лівія, Алжир, Нігерія).

6.

7.

Дидактичні задачі уроку
охарактеризувати процес здобуття незалежності країнами регіону
та розглянути особливості розвитку провідних країн;
усвідомити зміст понять «апартеїд», «сегрегація»;
розвивати вміння учнів працювати з доступними джерелами
інформації;
порівнювати, пояснювати, аналізувати, узагальнювати і критично
оцінювати історичні факти та діяльність осіб, спираючись на
здобуті знання, на основі альтернативних поглядів на проблему;
сприяти вихованню громадянської свідомості, формуванню
толерантного, неупередженого ставлення до інших народів, груп

8.

Очікувані результати
Після уроку учні зможуть:
характеризувати особливості розвитку країн Африки;
пояснювати причинно-наслідкові зв’язки нерівномірності
соціально-економічного розвитку країн;
висловлювати власні судження стосовно вирішення проблем
сучасного стану країн;

9.

2. Деколонізація
Процес надання незалежності та
повного суверенітету домініонам,
підмандатним територіям, колоніям.
Початок - Атлантична хартія 1941: прагнення США в
обмін на підтримку у Другій світовій війні відкритого
доступу на ринки колоніальних країн.
Атлантична хартія
14 серпня 1941
Спільна Декларація президента США Рузвельта і
прем'єр-міністра Великобританії Черчилля, підписана
на борту англійського лінкора «Принц Вельський» в
бухті Арджентія (о. Ньюфаундленд)

10.

Зміс
США і Великобританія не прагнуть до
т
територіальних або інших придбань.
Вони не погодяться на жодні
територіальні зміни...
Вони …прагнуть до відновлення
суверенних прав і самоврядування тих
народів, які були позбавлені цього
насильницьким шляхом.
… вони прагнуть забезпечити таке
положення, при якому всі країни… мали
б доступ на рівних підставах до торгівлі і
до світових сировинних джерел…

11.

Передумови
деколонізації
розгром Німеччини, Італії та Японії
у Другій світовій війні;
послаблення контролю
метрополій над своїми колоніями
(особливо Францією і Голландією);
зростання впливу і потенціалу
колоній (особливо англійських
домініонів);
розгортання масового
національно-визвольного руху;
вплив "холодної війни"
Причини

12.

Етапи
1-й (1943-1956 pp.) деколонізація Азії й Північної Африки
Європейські країни відмовились від своїх мандатів на управління Палестиною
та Йорданією (Англія), Ліваном та Сирією (Франція)
17 серпня 1945 p. - незалежність Індонезії
2 вересня 1945 р. - В'єтнам
1946 р. США надали незалежність Філіппінам
1947 p. Англія надала незалежність Індії, о. Цейлон (Шрі-Ланка) і Бірмі
1953 р. Франція визнала незалежність Камбоджі й Лаосу
1956 р. Англія визнала повний суверенітет Судану
Франція -незалежність Тунісу й Марокко

13.

2-й (кінець 50-х-60-ті роки) Африка
1957 р. - Гана, Малайзія (від Англії )
1958 р. - Гвінея
1960 p. - «рік Африки»: звільнення 17 країн: Габон, Дагомея,
Верхня Вольта, Берег Слонової Кості, Чад, ЦентральноАфриканська Республіка, Конго (Браззавіль), Республіка! Конго
(Заїр), Камерун, Мавританія, Малі, Нігерія, Мадагаскар,! Сенегал,
Сомалі, Того
1961 р. - Танганьїка
1962 р. - Уганда
1963 р. - Кенія
Організація Африканської Єдності — міжнародна
організація африканських держав, створена для подолання
колоніалізму на континенті та сприяння внутрішнього і
міжнародного співробітництва. Створена у 1963 році на
конференції голів урядів держав, що звільнилися.
1964 p.- Занзібар, Замбія, Малаві
Діяльність ОАЄ поділяється на чотири напрямками:
Боротьба
з расовою дискримінацією та колоніалізмом у всіх його
1965
р. - Гамбія
проявах;
Мирне вирішення суперечок між африканськими країнами;
Утвердження держав Африки на міжнародній арені;
Сприяння економічному, культурному і соціальному
співробітництву.
Рік Африки

14.

3-й (70-ті роки)
Падіння останньої найстарішої колоніальної імперії – португальської:
1973 р. - Гвінея-Бісау
1974 p.- Острови Зеленого Мису, Ангола, Мозамбік, Сан-Томе і Принсіпі
1973 р. - Гвінея-Бісау
1975 р. - Ангола, Мозамбік
4-й (80-90-ті роки)
1980 р. - Південна Родезія (Зімбабве)
1982 р. - Беліз
1990 р. - Намібія
1997 р. - Китай відновив свій суверенітет над Гонконгом,
1999 р. - над Макао

15.

3. Країни Південної Африки.
Південно-Африканська Республіка
Південно-Африканська Республіка або ПАР —
країна, розташована на південному краї Африки з
2798 км береговою лінією[на Індійському та
Атлантичному океанах.
Створено 1961 р.
Заходи для збереження апартеїду: стор.154
автономне г-во, військова промисловість;
«пояс безпеки»;
атомна зброя;
заборона змішаних шлюбів;
заборона антирасистських організацій (АНК)
бантустани – ізольовані території для темношкірих
Поліцейський режим
-
1984 – нова Конституція
1989 – реформи Фредеріка де Клерка = падіння расизму
1993 – вільні вибори = президент Нельсон Мандела
Апартеї́д — офіційна політика
расової дискримінації,
сегрегації та гноблення, яку
впродовж 1948—1991 рр.
проводили правлячі кола
Південно-Африканської
Республіки проти місцевого
чорношкірого населення, а
також переселенців з Азії.

16.

Африканський Національни
Конгрес
Африкáнський Націонáльний Конгрéс (АНК) — політичне об'єднання чорношкірого
населення ПАР.
Було засновано 8 січня 1912 року в місті Блумфонтейн (ПАР).
Основна мета організації — захист прав чорношкірої більшості.
Президент — Нельсон Мандела.
За організацію актів саботажу і збройного опору владі в 1964 році був засуджений
судом в Преторії до довічного ув'язнення.
З серпня 1994 р. - правляча партія ПАР.
-
Проте:
зростає злочинність і насильство;
2018 – закон про конфіскацію земель у білих фермерів
Не́льсон Манде́ла
(1918- 2013) —
південноафриканський політик
і юрист, президент ПівденноАфриканської республіки
(з 1994 по 1999).

17.

АНГОЛА
-
-
-
-
Президентська республіка
квітень 1974 р. - повалено диктатуру в Португалії = визнання права народу Анголи на незалежність;
11 листопада 1975 р. в м. Луанда - проголошено незалежність Анголи;
1-й президент - лідер МПЛА Агостінью Нето;
створено перехідний уряд (роботу зірвано: непорозуміння щодо державотворницького процесу
між Національним фронтом за звільнення Анголи (ФНЛА) та Національним союзом за повну незалежність
Анголи (УНІТА));
1975 р. - введений міжнародний військовий контингент (Заїр, Марокко, ПАР): у березні 1976 р. розгромили
повстанці;
1975 р. - прорадянське керівництво втягнуло у внутрішній конфлікт регулярну кубинську армію;
УНІТА використала допомогу Південно-Африканської Республіки;
1979 р. президент -новий лідер МПЛА Жозе Едуарду душ Сантуш;
тривала громадянська війна між урядом МПЛА й УНІТА;
31 травня 1991 р. - пакет угод про мирне врегулювання;
1992 р.- переорієнтування МПЛА на США (втрата радянської підтримки);
2002 р. – завершення громадянської війни ;
21 січня 2010 р. - нова конституція: посилення президентської влади,
передача землі у державну власність.
МПЛА - Народний рух за визволення Анголи — Партія праці
(португальська Movimento Popular de Libertação de Angola)
Жуан Лоренсу (президент)

18.

Південна Родезія (Зімбабве)
-
-
1953 р. - Велика Британія створила Федерацію Родезії і Ньясаленду (Центрально-Африканська
Федерація ЦАФ); сучасні Зімбабве, Замбія і Малаві. Мета: примирення чорних націоналістів,
колоніальної адміністрації і білих поселенців;
1 січня 1964 р. - Федерацію Родезії і Ньясаленду скасовано;
1965 р. - Родезія в односторонньому порядку проголосила себе незалежною на чолі з білим урядом;
Після довгої громадянської війни між білим урядом і двома африканськими націоналістичними
організаціями (ЗНРА і ЗАНВА), Велика Британія відновила контроль, а в 1980 р. надала незалежність країні,
після чого вона стала називатись Зімбабве.
Роберт Габрієль Мугабе, прем'єр-міністр Зімбабве з 1980 і
президент (1987 - 2017);
Після приходу до влади встановив однопартійну диктатуру.
Відомий гоніннями на «білих фермерів» (2001) і критикою на адресу
США.
В політиці заявляв прихильність соціалізму через відмову від ринкової
економіки по програмі МВФ, виступав
прибічником націоналізації промисловості і концепції «жорстких цін»
на життєво-необхідні товари, що зрештою призводило лише до
найвищої у світі інфляції, яка подеколи обчислювалась шестизначними
числами.
2-й Президент Зімбабве

19.

4.Країни Африки на південь від Сахари
-
-
-
-
-
-
-
За сучасним політичним поділом в Африці на південь від
Сахари розташовані 49 держав;
Ця частина Африки населена переважно негроїдними
народами (на відміну від берберів та арабів, що населяють
країни Північної Африки), що послужило підставою для
більш ранньої назви «Чорна Африка»;
Тиранії;
Голод (Ефіопія 1983-85), епідемії;
Штучність кордонів (=відсутні моноетнічні держави, крім
Сомалі = міжетнічні конфлікти: Руанда);
Релігійні конфлікти (Ефіопія та Еритрея: мир 2018 р.; Лівія
і Чад; Сомалі та Ефіопія; Судан);
збройні конфлікти: Африка на 1-му місці в світі (за останні
півстоліття в регіоні - 186 державних переворотів, 26
великомасштабних воєн);
арена міжнародного тероризму (дестабілізація в Нігерії,
ісламська терористична організація «Боко Харам»
(«Західна освіта гріховна»); Сомалі: «Аш-Шабаб»
(«Молодіжний рух моджахедів»); піратський тероризм);
Трайбалізм – с.158: племінний або етнічний сепаратизм

20.

5.Військово-диктаторські режими в державах
Африки
-
-
-
-
Військово-диктаторські режими в Африці характеризуються політичною та економічною нестабільністю,
насильством, низкою державних заколотів, міжетнічними суперечностями, війнами, гонкою озброєнь.
Влада диктатора, як правило, спирається на три політичні інститути: державу, успадковану від
колонізаторів, яка здійснює жорстку централізовану владу для управління суспільством; однопартійну
систему; збройні сили.
Військово-диктаторські режими в Африці в 1960—1980-ті рр. можна поділити на правоавторитарні та
лівоавторитарні.
Правоавторитарні режими утвердилися в Заїрі, ЦАР, Сьєрра-Леоне, Чаді, Ліберії, Руанді;
лівоавторитарні — в Ефіопії, Лівії, Малі, Анголі, Мозамбіку.
Внутрішніми причинами цього явища були:
незавершеність процесів формування суспільства країн Африки;
відносно короткий період незалежного розвитку країн Африки;
складний взаємозв’язок різних типів економічних відносин;
слабка соціально-класова диференціація суспільства;
залишки родоплемінних відносин;
широкий спектр ідеологічних поглядів населення;
економічна й політична залежність від розвинених країн;
наявність таких негативних соціальних явищ, як голод, злидні, хвороби,
неграмотність, низька політична культура.

21.

-
-
-
-
Найвідоміші диктатори
Диктатор Жан - Бедель Бокасса прийшов до влади в ЦАР у 1966 р. в результаті державного заколоту та правив
країною протягом 13 років;
Іді Амін в Уганді відомий масовим знищенням людей. За вісім років його правління в 1970-ті рр. в країні було вбито 800 тис.
осіб;
Бельгійське Конго здобуло незалежність у 1960 р. В 1965 р. у країні утвердився при владі Жозеф - Дезіре Мобуту. Він правив
понад 30 років (у 1971 р. перейменував країну на Заїр). За роки його правління Заїр із багатої країни перетворився на одну з
найбідніших: зовнішній борг країни досяг 8 млрд доларів США. Проте сам Ж.-Д. Мобуту тримав у швейцарських банках 5 млрд
доларів. Наприкінці 1990-х рр. становище в країні загострилося, проти режиму Ж.-Д. Мобуту розгорнувся масовий
повстанський рух;
В Ефіопії в результаті державного перевороту 1974 р. до влади прийшов «червоний диктатор» Менгісту Хайлі Маріам;
Жан - Бедель Бокасса
Іді Амін
Менгісту Хайлі Маріам
Жозеф - Дезіре Мобуту

22.

Домашнє завдання
§17 читати