12.30M

Categories:

life safety warfare

warfare

Історія виникнення вимог інженерно-технічних заходів цивільного захисту. Основні заходи із захисту населення і територій

1.

Історія виникнення вимог інженернотехнічних заходів цивільного захисту.
Основні заходи із захисту населення і
територій

Коротка історія розвитку зброї як знаряддя вбивства
(зброя вибіркової дії)
Доісторична зброя (кам'яної доби)
(150-10 тис. років до н.е. - 4 тис.
років до н.е.)
Зброя на момент завершення епохи
стародавнього миру
(до 5 сторіччя нашої ери)
Зброя бронзового віку
(3 - 1 тис. років до н.е.)
Зброя ранішнього середньовіччя
(до винайдення пороху 1 тисячолітті
нашої ери)

3.

Коротка історія розвитку зброї як знаряддя вбивства
Винайдення пороху як видатна подія у розвитку зброї та
методів ведення війни
Найдавніша збережена хімічна формула пороху датується 1044 р. У формі
військового посібника Вуцзін Зонгяо, відомого також англійською мовою як
«Повні основи військової класики», який містить колекцію фактоїдів про
китайське озброєння. Уцзін цзун'яо слугувало сховищем старовинного або
вигадливого озброєння, і це стосувалося і пороху, що дозволяє припустити, що
воно вже було озброєне задовго до винаходу того, що сьогодні вважатиметься
звичайною вогнепальною зброєю. Ці види зброї пороху стилюють асортимент
дивних назв, таких як «літаючий запальний клуб для підкорення демонів», «куля
вогню кальтру», «десятитисячна вогонь, що літає пісок, чарівна бомба», «гніздо
великих бджіл», «палаючий вогник жорстокий вогонь бомба, що не зупиняється»,
«вогнева цегла», яка випустила «літаючих ластівок», «літаючих щурів», «вогневих
птахів» та «вогнів волів». Врешті-решт вони поступилися місцем і об'єдналися в
меншу кількість домінуючих типів зброї, зокрема стріли пороху, бомби та
гармати. Це було найімовірніше, тому що деяка зброя вважалася занадто
обтяжливою або малоефективною для розгортання.

4.

Коротка історія розвитку зброї як знаряддя вбивства
Вогнепальна зброя
В 1320 році (за Арабським Трактатом) почали використовувати «Модфу» - першу
вогнепальну зброю, її конструкція була дуже проста: Залізну чи деревяну трубку
забивали з одного кінця, в порожнє місце засипали порох, а потім закладали жменю
каміння (прототип картечі).

5.

Коротка історія розвитку зброї як знаряддя вбивства
Вогнепальна зброя

6.

Коротка історія розвитку зброї як знаряддя вбивства
Винайдення динаміту
і пов'язані з цим зміни знарядь вбивства
Динаміт був запатентований Альфредом Нобелем 1867 року і до середини XX
століття використовувався як основна вибухова речовина у гірничій справі.
До кінця 1880-х років на базі нітрогліцерину були розроблені
метальні бездимні порохи: балістит, запатентований Нобелем у 1888, і кордит,
запатентований в Англії Абелем та Дьаром незалежно від баліститу Нобеля в 1889
році.
Використання динаміту значно посилило руйнівну дію артилерійських
боєприпасів, а згодом – авіаційних бомб.

7.

Коротка історія розвитку зброї як знаряддя вбивства
Винайдення динаміту
і пов'язані з цим зміни знарядь вбивства
Артилерійські боєприпаси, протипіхотні та інші міни, торпеди, авіаційні
бомби, споряджені динамітним зарядом значно посилювали їх руйнівну дію.
Зазначена зброя перестала бути зброєю вибіркової дії, через що часто-густо
вбивала не солдатів ворогуючих армій, а мирне населення.

8.

Коротка історія розвитку зброї як знаряддя вбивства
Поява хімічної зброї (перша зброя невибіркової дії)
22.04.2015 р. – вперше застосовано хімічну зброю в районі між населеними
пунктами Біксшуте і Лангемарк біля р. Іпр в Бельгії німецькі війська здійснили
газобалонну атаку хлором проти англо-французьких військ.
Крім Німеччини під час Першої світової війни бойові отруйні речовини (БОР)
виробляли і застосовували Англія, Росія, США, Франція. Промисловістю всіх
воюючих країн було вироблено близько 180 тис. т БОР, з яких застосовано 125
тис. т. Загальна кількість уражених людей склала близько 1 млн 300 тис. чоловік, у
тому числі майже 100 тис. із смертельними наслідками. Багато уражених
залишилися інвалідам
.

9.

Коротка історія розвитку зброї як знаряддя вбивства
Застосування хімічної зброї під час І Світової війни
Дата
БОР
Місце, спосіб, хто
К-ть.
Жертви, ос.
Хлор
Бельгія, вздовж р. Іпр між н.п. Біксшуте
і Лангемарк. Газобалонна атака (5730
180 т
бал.) протягом 8 хв. німецьких військ
проти французьких на фронті 6 км
~ 15 тис., з них:
~ 5 тис. – загинули
~ 10 тис. –інваліди
31.05.1915
Хлору і
фосген
(суміш)
Польща, під Болімовим (на захід від
Варшави). Газобалонна атака
німецьких військ проти російських
264 т
~ 9 тис., з них:
~ 1 тис. – загинули
~ 8 тис. – тяжкі
ураж.
24.10.2017
Фосген,
діфосген,
хлопікрин
(суміш)
Італія, н.п. Капорето (долина р. Ізонцо
біля м. Фліч). 180-мм і 160-мм
газомети німецькими військами проти
італійських
912
Понад 500
газом
уражених
етів
1213.07.1917
Іприт
Бельгія, м. Іпр
77-мм і 105-мм арт. снаряди
3 год.
Іприт
Франція, Армант’єр, Верден
Бельгія, Н’юпорт. Артилерія,
Німеччина проти наступ. коаліц. військ
22.04.1915
.
серп. верес.
1917
~ 2500 (87 –
смертельно)
~ 13 тис. уражені; втрата
боєздатності - 2
міс.

10.

Коротка історія розвитку зброї як знаряддя вбивства
Застосування хімічної зброї під час ІІ Світової війни
1935-1936 рр. - застосування хімічної зброї в Італо-Ефіопській війні –
італійці провели 19 масивних хімічних нападів, під час яких було
.
використано
415 т шкірнонаривних та 263 т задушливих отруйних
речовин, внаслідок чого загинули 15 тис. чоловік.
1937-1943 рр. – застосовування хімічної зброї Японією у війни проти
Китаю
У роки Другої світової війни (1939 – 1945 рр.) масованого
застосування хімічної зброї не відбувалося, хоча країни, що воювали
мали у своєму арсеналі потужні арсенали такої зброї. Зокрема
фашистська Німеччина, поряд з традиційними на той час БОР
задушливої і шкірно-наривної дії, мала у своєму розпорядженні зовсім
нові високотоксичні фосфорорганічні сполуки: 8770 т табуну, 1260 т
зарину.

11.

Коротка історія розвитку зброї як знаряддя вбивства
Артилерія великої потужності та дальнобійна артилерія
Основне призначення – руйнування фортифікаційних споруд, «зламування»
ліній оборони, знищення особового складу супротивника, що знаходиться в
укриттях.
Разом з цим впродовж І та ІІ Світових воєн широко використовувалася
для нанесення артилерійських ударів по населених пунктах супротивника з
метою посіяти паніку, дезорганізувати оборону, зломити волю до супротиву.
Найбільший ефект досягався не вибірковим, а масованим застосуванням
«по площі».
Застосування супроводжувалося значними втратами серед мирного
населення та сильною руйнацією інфраструктури населених пунктів.

12.

Коротка історія розвитку зброї як знаряддя вбивства
Масоване застосування бойової бомбардувальної авіації.
«Килимові» бомбардування
Бойова бомбардувальна авіація застосовується з такими ж цілями, що й потужна та
дальнобійна артилерія, але на більші відстані від лінії бойового зіткнення (ліній
фронту), зазвичай у глибокому тилу супротивника.
Крім цілей застосування артилерії має на меті руйнування військової
інфраструктури, військових та оборонних об'єктів, шляхів сполучення та постачання,
запасів продовольства, пального, зброї тощо.
Найбільший ефект досягається масованим застосуванням бомбардувальної авіації
по площі («килимові» бомбардування), а також одночасним застосуванням авіації та
артилерії.
Крім цього, під час І та ІІ Світових воєн широко застосовувалися запалювальні бомби,
використання яких призводило до виникнення великих пожеж, а іноді – «вогняного
шторму»

13.

Коротка історія розвитку зброї як знаряддя вбивства
Масоване застосування бойової бомбардувальної авіації.
Бомбардування Дрездена під час ІІ Світової війни
13 лютого 1945 року британська авіація завдала удару по Дрездену.
За кілька днів британці разом з американськими союзниками скинули на
місто 4 000 тонн авіабомб.
У пекельному вогні загинули 25 тисяч людей. Вони згоріли або
задихнулися.
Дрезден - не єдине місто, що опинилося під прицілом. Союзники
скидали бомби на Кельн, Гамбург і Берлін, знищуючи десятки тисяч
людей і спаливши вщент великі райони.
Із спогадів мешканця Дрездена:
"Вогняний смерч приголомшує... Божевільний страх охоплює
мене, і я починаю повторювати про себе одну фразу: "Я не хочу
згоріти живцем". Не знаю, через скількох людей я переступив. Я знаю
лише одне: я не повинен згоріти".
За наслідками бомбардування Дрезден можливо порівняти з ядерним
бомбардуванням японських міст Хіросіма та Нагасакі

14.

Коротка історія розвитку зброї як знаряддя вбивства
Масоване застосування бойової бомбардувальної авіації.
Наслідки бомбардування Дрездена під час ІІ світової війни

15.

Коротка історія розвитку зброї як знаряддя вбивства
Масоване застосування бойової бомбардувальної авіації.
Наслідки бомбардування Дрездена під час ІІ Світової війни

16.

17.

Коротка історія розвитку зброї як знаряддя вбивства
Масоване застосування бойової бомбардувальної авіації.
Бомбардування Токіо під час ІІ Світової війни
В ніч з 9 на 10 березня 1945 року військово-повітряні сили США
здійснили бомбардування столиці Японії міста Токіо.
Унаслідок нальоту 334 бомбардувальників, за різними даними,
загинуло від 84 000 до 100 000 мешканців Токіо, кількадесят тисяч
поранено, близько мільйона осіб залишилося без даху над головою.
Літаки скинули 1 665 тонн запалювальних бомб і напалму.
Бомбардування Токіо 10 березня 1945 стало найкривавішим
бомбардуванням в історії воєн: ядерне бомбардування міст Хіросіми та
Нагасакі, де сумарно загинуло більше людей, не було одним нальотом, а
серією з двох нальотів, здійснених з різницею в три дні.
Американці вирішили скидати не звичайні бомби, а
запалювальні суміші, оскільки архітектура Токіо була багата на
дерев'яні будівлі й таке бомбардування завдало би більших
ушкоджень місту.

18.

Коротка історія розвитку зброї як знаряддя вбивства
Масоване застосування бойової бомбардувальної авіації.
Наслідки бомбардування Токіо під час ІІ Світової війни

19.

20.

21.

Коротка історія розвитку зброї як знаряддя вбивства
ПОЯВА ТА ПРАКТИКА ЗАСТОСУВАННЯ ЯДЕРНОЇ
ЗБРОЇ
Атомна бомба – це потужна зброя сучасності з
великим радіусом дії.
Основними вражаючими
факторами ядерної зброї є:
первинні (короткострокові)
- потужні світлове
випромінювання,
електромагнітний
імпульс,
повітряна ударна хвиля, проникаюча радіація
(рентгенівське випромінювання);
вторинні (тривалі) – радіоактивне забруднення
місцевості.
Розробкою ядерної бомби займалися вчені Англії,
Німеччини, США, Японії, СРСР.
Найбільших
результатів вдалося досягнути вченим США.
До
початку літа 1945 американці зібрали 2 атомні бомби
– «Малюк» і «Товстун». Вибух першої атомної бомби
стався 16 липня 1945 року в 5:29:45 за місцевим
часом. Над плато в горах Джемеза (на півночі від
Нью-Мехіко) небо освітив яскравий спалах.
Хмара
радіоактивного пилу у вигляді гриба піднялося вгору
на 30 000 футів. На місці вибуху залишилися
фрагменти радіоактивного зеленого скла.

22.

Коротка історія розвитку зброї як знаряддя вбивства
Ядерне бомбардування японських міст Хіросіма та
Нагасакі
6 серпня 1945 року о 8-15 ранку американський бомбардувальник Б-29 «Енола Гей»,
названий так по імені матері командира екіпажу полковника Пола Тіббетса, скинув атомну
бомбу "Малюк" на японське місто Хіросіма.
Це був перший випадок в історії людства, коли атомна зброя застосовувалась поза
межами полігонів. Скинута з 9632 метрів бомба потужністю близько 15 кілотонн розірвалась
над містом на висоті 600 метрів. Під тиском миттю було знищено усі будинки і більшість
мостів; встояли лише залізобетонні споруди, які зазнали страшних руйнувань. Від вибуху
загинуло близько 75 тисяч чоловік і ще більше 200 тисяч отримали радіоактивне зараження.
Від потужного світлового випромінювання загинули усі люди, які були надворі на
відстані 500 метрів від епіцентру вибуху. Їхня шкіра обвуглилась, а волога, що була в тілі,
випарувалась. Вулиці були вкриті чорними погорілими трупами. Жар знищив також усіх тих,
хто їхав у транспорті, що проїжджав центром міста. Чорна грибоподібна хмара, пил і ґрунт,
підняті в повітря ударною хвилею, повністю закрили сонце. Місто поглинула пітьма. Висока
температура повітря і землі спричинили пожежі.
За 600 м від епіцентру вибуху температура повітря становила 2000 °C, так що текла
поверхня черепиці дахів. В цій зоні майже всі мешканці Хіросіми згоріли заживо. Впродовж
наступних 7 днів 90% мешканців міста, обпалені в радіусі 1 км від епіцентру вибуху,
загинули.
9 серпня 1945 року на Нагасакі було скинуто другу атомну бомбу, «Товстун», від вибуху якої
загинуло до 80 тисяч чоловік.

23.

Коротка історія розвитку зброї як знаряддя вбивства
Наслідки ядерного бомбардування японських міст Хіросіма
та Нагасакі

24.

25.

Коротка історія розвитку зброї як знаряддя вбивства
Наслідки ядерного бомбардування японських міст Хіросіма
та Нагасакі
Хіросіма до й після ядерного бомбардування

26.

Коротка історія розвитку зброї як знаряддя вбивства
Вражаючі фактори ядерного вибуху

27.

Коротка історія розвитку зброї як знаряддя вбивства
Вражаючі фактори ядерного вибуху

28.

Коротка історія розвитку зброї як знаряддя вбивства
Вражаючі фактори ядерного вибуху

29.

Коротка історія розвитку зброї як знаряддя вбивства
Вражаючі фактори ядерного вибуху

30.

Коротка історія розвитку зброї як знаряддя вбивства
Вражаючі фактори ядерного вибуху
Динаміка розповсюдження вражаючих факторів ядерного вибуху:
світлового випромінювання та повітряної ударної хвилі

31.

Коротка історія розвитку зброї як знаряддя вбивства
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
ХХ сторіччя стало одним з найбільш кривавих в історії
людства. Впродовж І та ІІ Світових воєн загинуло більше
людей, чим під час усіх воєн та збройних конфліктів, що
виникали в історії людства.
Саме впродовж ХХ сторіччя було винайдено найбільш
руйнівні та смертоносні види озброєнь, стратегії та тактику їх
застосування.
Втрати цивільного заселення значно перевищували втрати
військових і складали до 70 % усіх загиблих.
Інфраструктура населених пунктів, довкілля зазнали
непоправної шкоди.
Назріло нагальне питання створення системи захисту
цивільного населення під час воєн та військових
конфліктів

32.

Коротка історія розвитку зброї як знаряддя вбивства
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Крім цього, застосування нових видів зброї, зокрема звичайних озброєнь
великої потужності та зброї масового ураження (ядерної зброї), виявили
необхідність зміни підходів до планування та забудови територій з урахуванням
можливих негативних чинників застосування такої зброї, а саме:
забезпечення стійкості об'єктів життєзабезпечення населення (на сьогодні –
об'єктів критичної інфраструктури);
створення (проектування, будівництво об'єктів із заданими рівнями надійності,
стійкості до додаткових навантажень (повітряної ударної хвилі, сейсмічної
активності тощо);
створення об'єктів, призначених для укриття населення під час бойових дій
(захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту);
використання під час створення об'єктів будівництва матеріалів, що не
розповсюджують вогню, їх стійкість до виникнення «вогняного шторму»;
передбачення природних та штучних перешкод для розповсюдження «вогняного
шторму» шляхом встановлення та
дотримання достатніх протипожежних
відстаней не тільки між окремими будівлями, але й між різними ділянками
забудови;
передбачення та облаштування шляхів введення сил та засобів для надання
допомоги постраждалим та їх евакуації тощо.

33.

ТЕХНОГЕННІ ТА ПРИРОДНІ НЕБЕЗПКИ
Необхідно зазначити, що досягнення у науці й техніці, що сталися
впродовж ІХ – ХХ сторіч, також створювали додаткові техногенні та
природні небезпеки для людства:
-створення ядерної зброї спричинило виникнення та розвиток ядерної
енергетики, аварії на об'єктах якої за своїми наслідками можливо
порівнювати з результатами війни;
-існування об'єктів гідроенергетики (ГЕС, ГАЕС) пов'язано з небезпекою
катастрофічного
затоплення
внаслідок
можливого
руйнування
гідроспоруд;
-використання у виробництві хімічних, радіаційних, вибухо -, пожежо – та
інших небезпечних речовин створює загрозу хімічного, радіаційного та
інших видів забруднення у разі виникнення аварії на таких об'єктах,
встановлення обмежень у використанні земель, пов'язані з необхідністю
встановлення санітарних та інших небезпечних зон навколо таких об'єктів
тощо

34.

СУЧАСНІ ТЕХНОГЕННІ
ЗАГРОЗИ НА ТЕРИТОРІЇ
УКРАЇНИ

35.

Радіаційні аварії на обєктах ядерної енергетики:
4 АЕС (Запорізька, Рівненська, ПівденноУкраїнська, Хмельницька), Чорнобильська
АЕС (виведена з експлуатації та Зона
відчуждення;

36.

ОБ’ЄКТИ ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ)
ОБ'ЄКТ, НА ЯКОМУ МОЖУТЬ ВИКОРИСТОВУВАТИСЯ АБО
ВИГОТОВЛЯЮТЬСЯ, ПЕРЕРОБЛЯЮТЬСЯ, ЗБЕРІГАЮТЬСЯ ЧИ
ТРАНСПОРТУЮТЬСЯ НЕБЕЗПЕЧНІ РЕЧОВИНИ, БІОЛОГІЧНІ
ПРЕПАРАТИ, А ТАКОЖ ІНШІ ОБ'ЄКТИ, ЩО ЗА ПЕВНИХ ОБСТАВИН
МОЖУТЬ СТВОРИТИ РЕАЛЬНУ ЗАГРОЗУ ВИНИКНЕННЯ АВАРІЇ
(Закон України від 18.01.2001 № 2245-3 “Про об'єкти підвищеної небезпеки”)
ВИДИ ОБ’ЄКТІВ ПІДВИЩЕНОЇ
НЕБЕЗПЕКИ
РАДІАЦІЙНО-НЕБЕЗПЕЧНІ ОБ'ЄКТИ
ХІМІЧНО-НЕБЕЗПЕЧНІ ОБ'ЄКТИ
ВИБУХО-ПОЖЕЖОНЕБЕЗПЕЧНІ ОБ’ЄКТИ
ГІДРОДИНАМІЧНІ НЕБЕЗПЕЧНІ ОБ'ЄКТИ

37.

Хімічно небезпечні обєкти, на яких виробництві ряд токсичних
речовин, в тому числі: аміак, хлор, соляна кислота, сірковуглець.
(ВАТ “Стирол”, ВАТ “Рівнеазот”, “Черкасиазот”, “Дніпроазот”,
Одеський державний припортовий завод тощо)

38.

Гідроелектростанції

39.

Виникнення системи Цивільної оборони
Женевські конвенції 1949 року
КОНВЕНЦІЯ
про захист цивільного населення під час
війни
Конвенцію ратифіковано із застереженням
Указом
Президії Верховної Ради української РСР від 03.07.1954
Додаткові протоколи:
І від 08.06.1977;
ІІ від 08.06.1977;
ІІІ від 08.12.2005
Зняття застережень і здійснення заяви - Закон від
08.02.2006 № 3413-ІV

40.

Виникнення системи Цивільної оборони
Женевські конвенції 1949 року
Існує чотири самостійних міжнародних договори:
Женевська конвенція про поліпшення долі поранених і хворих
у діючих арміях;
Женевська конвенція про поліпшення долі поранених, хворих
та осіб, які зазнали корабельної аварії, з складу збройних сил на
морі;
Женевська конвенція про поводження з військовополоненими;
Женевська конвенція про захист цивільного населення під
час війни.
Ухвалення конвенцій відбулося 12 серпня 1949-го в Женеві
(Швейцарія) на Дипломатичній конференції за участі
представників понад 60 держав світу.
Сьогодні у Женевських конвенціях від 12 серпня 1949 р.
приймають участь усі держави світу, а самі Конвенції з
Додатковими протоколами до них є фундаментом міжнародного
гуманітарного права.

41.

Виникнення системи Цивільної оборони
Женевські конвенції 1949 року
Перша Женевська конвенція – Конвенція по поліпшення долі ранених на
полі бою 1864 р. була прийнята 22 серпня 1864 р. та ознаменувала
виникнення міжнародного гуманітарного права.
Послідовно були прийняті Женевські конвенції у 1906, 1929, 1949 рр. та
Додаткові протоколи до Женевських конвенцій 1949 р. – у 1977 та 2005 рр.
Унікальність цих конвенцій полягає в тому, що разом зі Статутом ООН
вони – єдині міжнародні договори, в яких беруть участь всі держави.
Заперечення, ігнорування фундаментальних норм, проголошених у цих
конвенціях, ставить державу поза межею цивілізованого співтовариства, а дії
індивіда кваліфікує як воєнні злочини поряд із агресією, геноцидом і
злочинами проти людяності, які вважаються міжнародними злочинами і
підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду.
Міжнародне гуманітарне право застосовується в разі збройного конфлікту та
створено державами саме для того, щоб накласти певні рамки на насильство
під час війни, обмежити страждання, захистити жертв війни.

42.

Виникнення системи Цивільної оборони
Женевські конвенції 1949 року
Женевські конвенції від 12 серпня 1949 р. діють разом із трьома
Додатковими протоколами:
Додатковим протоколом до Женевських конвенцій, що стосується
захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, від 8 червня 1977 р.;
Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня
1949 р., що стосується захисту жертв збройних конфліктів
неміжнародного характеру, від 8 червня 1977 р.;
Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня
1949 р., що стосується прийняття додаткової відмітної емблеми, від 8
грудня 2005 р.
Кожен Додатковий протокол – самостійний міжнародний договір,
який передбачає окрему процедуру приєднання до нього державиучасниці Женевських конвенцій. Ступінь участі держав у Додаткових
протоколах є нижчим, ніж у Женевських конвенціях 1949 р.

43.

Виникнення системи Цивільної оборони
Виникнення цивільної оборони, як системи, відбулося у 1931 р.
З ініціативи декількох держав французький генерал медичної служби Жорж Сен-Поль
заснував у Парижу «Асоціацію Женевських зон» – «зон безпеки» для створення за
допомогою двосторонніх і багатосторонніх угод локальних зон безпеки у всіх країнах.
Згодом Асоціація була перетворена в Міжнародну організацію цивільної оборони
(International Civil Defence Organisation, ICDO). У 1972 р. ICDO одержала статус
міжурядової організації.
Цивільна оборона (ЦО) у міжнародному гуманітарному праві (МГП) розглядається як
комплекс мір, що приймаються в межах МГП з метою обмежити збитки і страждання,
заподіяні цивільному населенню внаслідок драматичного розвитку методів і засобів
ведення війни. Вона вписується в загальну систему мер обережності, які визначаються в
Додатковому протоколі I 1977 р. до Женевських Конвенцій 1949 р. щодо захисту
цивільного населення від наслідків війни. Уже в четвертій Женевській Конвенції про
захист цивільного населення під час війни зустрічаються положення, відповідно до яких
організаціям цивільної оборони та їх персоналу надається – так само, як і Червоному
Хресту й Червоному Півмісяцю, – право продовжувати свою діяльність на окупованих
територіях.
Протокол I розвиває положення, що стосуються цивільної оборони. Він забезпечує
захист, яким користуються ці організації й їхній персонал при виконанні завдань цивільної
оборони, поширюючи її дію на всі ситуації міжнародного збройного конфлікту, і
передбачає відмітний знак для впізнавання цивільної оборони.

44.

Система Цивільної оборони СРСР
Цивільна оборона (ЦО) СРСР являла собою систему загальнодержавних
оборонних заходів, здійснюваних з метою захисту населення і народного
господарства в надзвичайних ситуаціях (НС) мирного і воєнного часу,
підвищення стійкості функціонування об’єктів народного господарства, а також
проведення рятувальних та інших невідкладних робіт (РіІНР) під час ліквідації
наслідків стихійних лих, аварій (катастроф) і в осередках ураження.
Для організації робіт з ліквідації наслідків стихійних, лих, аварій (катастроф),
забезпечення постійної готовності органів управління і сил для ведення цих
робіт, а також для здійснення контролю за розробкою і реалізацією заходів для
попередження НС у мирний час створювалася Державна комісія Кабінету
Міністрів СРСР з НС, комісії з надзвичайних ситуацій (КНС) при радмінах
союзних республік, виконкомах крайових, обласних і міських Рад народних
депутатів.
Систему ЦО СРСР було створено на базі місцевої протиповітряної оборони
(МПВО) у липні 1961 року.
Система ЦО СРСР належала до сфери управління Міністерства оборони
СРСР, її очолював заступник Міністра оборони СРСР – начальник ЦО СРСР.
До сил ЦО СРСР належали Війська ЦО, воєнізовані формування ЦО
(протипожежні, служби охорони громадського порядку, медичні тощо) та
невоєнізовані (на об'єктах народного господарства).

45.

Система Цивільної оборони України
Цивільну оборону України було створено у 1992 році з набуттям Україною
незалежності на базі органів управління та підрозділів ЦО СРСР, що
розташовувалися на її території. Під час створення системи ЦО України фактично
було повторено побудову системи ЦО СРСР.
Разом з цим правові засади побудови системи ЦО України було закріплено на
законодавчому рівні (до цього існували тільки Положення про ЦО СРСР, затверджене
постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 № 201-78, а також
накази та директиви заступника Міністра оборони СРСР – начальника ЦО СРСР), а
саме:
Законом України «Про Цивільну оборону України» - введено в дію в 1993 році,
втратив чинності 01.07.2013 (з набуттям чинності Кодексом цивільного захисту
України);
Положенням про Цивільну оборону України, затвердженим постановою Кабінету
Міністрів України від 10 травня 1994 р. № 299 (втратила чинності у 2014 році, з
прийняттям Положення про єдину державну систему цивільного захисту);
Законом України «Про Війська Цивільної оборони» - введено в дію в 199 році,
втратив чинності 01.07.2013 (з набуттям чинності Кодексом цивільного захисту
України);
Законом України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій
техногенного та природного характеру» - введено в дію у 2000 році, втратив чинності
01.07.2013 (з набуттям чинності Кодексом цивільного захисту України)

46.

Система цивільного захисту України
Перші заходи з реорганізації системи Цивільної оборони
України (як системи заходів оборонного характеру) у
систему цивільного захисту (як системи захисту населення і
територій під час воєнних дій (надзвичайних ситуацій
воєнного характеру) та від надзвичайних ситуацій
техногенного та природного характеру у мирний час) було
зроблено у 2004 році з прийняттям Закону України «Про
правові засади цивільного захисту».
Разом з цим одночасно діяли і попередні законодавчі акти:
Закони України «Про Цивільну оборону України», «Про
Війська Цивільної оборони України», «Про захист
населення і територій від надзвичайних ситуацій
техногенного та природного характеру».

47.

Система цивільного захисту України
Законом України «Про правові засади цивільного захисту», зокрема, було
визначено, що:
цивільний
захист
система
організаційних,
інженерно-технічних,
санітарно-гігієнічних,
протиепідемічних
та
інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами
виконавчої
влади,
органами
місцевого
самоврядування,
підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами
та організаціями незалежно від форми власності, добровільними
рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з
метою
запобігання
та
ліквідації
надзвичайних
ситуацій,
які
загрожують життю та здоров'ю людей, завдають матеріальних збитків
у мирний час і в особливий період
Також було створено Єдину державну систему цивільного захисту
населення
і
територій
(ЄДСЦЗ)
сукупність
органів управління, сил та засобів центральних і місцевих органів
виконавчої
влади,
органів
місцевого
самоврядування,
на
які
покладається
реалізація
державної
політики
у
сфері
цивільного
захисту
о

48.

Система цивільного захисту України
На сьогодні (з 2013 року) у зазначеній сфері є чинними норми Кодексу
цивільного захисту України, яким надано дещо інші визначення відповідних
понять та термінів, зокрема:
цивільний захист - комплекс заходів, які реалізуються на території України в
мирний час та в особливий період і спрямовані на захист населення,
територій, навколишнього природного середовища, майна, матеріальних і
культурних цінностей від надзвичайних ситуацій та інших небезпечних подій,
запобігання виникненню таких ситуацій та подій, ліквідацію їх наслідків,
надання допомоги постраждалим, здійснення державного нагляду (контролю) у
сфері пожежної та техногенної безпеки
Забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту
здійснюється єдиною державною системою цивільного захисту, яка
складається з функціональних і територіальних підсистем.
о
-

49.

Основні завдання ЄДСЦЗ
1) забезпечення готовності міністерств та інших центральних та
місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підпорядкованих
їм сил і засобів до дій, спрямованих на запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;
2) забезпечення реалізації заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій;
3) навчання населення щодо поведінки та дій у разі виникнення надзвичайної ситуації;
4) виконання державних цільових програм, спрямованих на запобігання надзвичайним
ситуаціям, забезпечення сталого функціонування підприємств, установ та організацій,
зменшення можливих матеріальних втрат;
5) опрацювання інформації про надзвичайні ситуації, видання інформаційних матеріалів з
питань захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій;
6) прогнозування і оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій,
визначення на основі прогнозу потреби в силах, засобах, матеріальних та фінансових
ресурсах;
7) створення, раціональне збереження і використання резерву матеріальних та фінансових
ресурсів, необхідних для запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;
8) оповіщення населення про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, своєчасне та
достовірне інформування про фактичну обстановку і вжиті заходи;
9) захист населення у разі виникнення надзвичайних ситуацій;
10) проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації наслідків
надзвичайних ситуацій, організація життєзабезпечення постраждалого населення;
11) пом’якшення можливих наслідків надзвичайних ситуацій у разі їх виникнення;
12) здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого населення;
13) реалізація визначених законом прав у сфері захисту населення від наслідків
надзвичайних ситуацій, в тому числі осіб (чи їх сімей), що брали безпосередню участь у
ліквідації цих ситуацій;

50.

Основні заходи цивільного захисту
Загалом основні заходи цивільного захисту можна поділити на 3
основні групи:
Організаційні (прогнозування, планування тощо);
Інженерно – технічні (зокрема під час планування та забудови
територій, створення фонду захисних споруд цивільного захисту тощо);
Практичні – заходи із реагування на надзвичайні ситуації, зокрема
оповіщення та інформування, проведення евакуації населення,
радіаційний, хімічний, біологічний, медичний захист (тісно пов'язано з
організаційними заходами та здійснюється на підставі відповідних
плануючих документів у сфері цивільного захисту), створення
матеріальних резервів для запобігання та реагування на надзвичайні
ситуації, навчання населення
Зазначені заходи спрямовано, насамперед, на захист населення і
територій від надзвичайних ситуацій та їх наслідків як у мирний час, так
і в особливий період
Поділення умовне, через те, що заходи між собою тісно пов'язано

51.

Заходи із захисту населення і територій
Заходи із захисту населення і територій, передбачені
Кодексом цивільного захисту України:
оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних
ситуацій;
інформування у сфері цивільного захисту;
укриття населення у фонді захисних споруд цивільного
захисту;
заходи з евакуації;
інженерний захист територій;
радіаційний і хімічний захист населення і територій;
медичний,
біологічний
і
психологічний
захист,
забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя
населення;
біологічний захист населення, тварин і рослин;
психологічний захист населення.

52.

Заходи із захисту населення і територій
Основні вимоги, терміни та визначення понять, що
встановлено Кодексом цивільного захисту України:
Інженерний захист територій - комплекс організаційних та
інженерно-технічних
заходів,
спрямованих
на
запобігання
виникненню надзвичайних ситуацій, забезпечення захисту
територій, населених пунктів та суб’єктів господарювання від їх
наслідків та небезпеки, що може виникнути під час воєнних
(бойових) дій або внаслідок таких дій, а також створення умов для
забезпечення сталого функціонування суб’єктів господарювання і
територій в особливий період
Інженерно-технічні заходи цивільного захисту - комплекс
інженерно-технічних рішень, спрямованих на запобігання виникненню
надзвичайних ситуацій, забезпечення захисту населення і територій від
них та небезпеки, що може виникнути під час воєнних (бойових) дій або
внаслідок таких дій, а також створення умов для забезпечення сталого
функціонування суб’єктів господарювання і територій в особливий
період

53.

Заходи із захисту населення і територій
Інженерний захист територій
(стаття 34 Кодексу цивільного захисту України)
Етап І: Прогнозування та зонування
- віднесення території та населених пунктів до відповідних груп цивільного захисту та
віднесення суб’єктів господарювання до відповідних категорій цивільного захисту прогнозування можливих надзвичайних ситуацій особливого періоду;
- проведення зонування територій за наявністю об’єктів підвищеної небезпеки і
небезпечних геологічних, гідрогеологічних та метеорологічних явищ і процесів, ризику
виникнення надзвичайних ситуацій, пов’язаних з ними, а також інших небезпечних зон,
визначених відповідно до державних будівельних норм (насамперед ДБН В.1.2.-4;2019
«Система безпеки та надійності у будівництві. Інженерно-технічні заходи цивільного
захисту» - зонування територій за вимогами інженерно-технічних заходів цивільного
захисту
Порядок проведення зонування територій за результатами визначення рівнів ризиків
виникнення надзвичайних ситуацій, пов’язаних із наявністю об’єктів підвищеної
небезпеки, а також впливом небезпечних геологічних, гідрологічних та метеорологічних
явищ і процесів, встановлюється ДСНС
Належність територій до небезпечних зон визначається у містобудівній документації
відповідно до державних будівельних норм та враховується у містобудівних умовах і
обмеженнях на проектування та будівництво.
Результат цієї роботи: встановлення обмежень та спеціальних вимог до
забудови територій за вимогами цивільного захисту

54.

Зонування території за вимогами ІТЗ ЦЗ
(за результатами оцінки можливих наслідків застосування
ядерної зброї – зони можливих руйнувань)

55.

Зонування території за вимогами ІТЗ ЦЗ
(за результатами оцінки можливих наслідків застосування
ядерної зброї – зони можливого радіаційного забруднення)

56.

Зонування території за вимогами ІТЗ ЦЗ
зони можливого хімічного забруднення у разі виникнення
аварій на хімічно-небезпечних об'єктах
Можливі наслідки аварії
на хімічно-небезпечних
об’єктах м.Києва площа
зони зараження: 156 км2

57.

Заходи із захисту населення і територій
Інженерний захист територій (стаття 34 Кодексу цивільного захисту
України)
Етап ІІ: Врахування обмежень та спецальних вимог під час планування та
забудови територій
-урахування
можливих
проявів
небезпечних
геологічних,
гідрогеологічних та метеорологічних явищ і процесів та негативних
наслідків аварій під час розроблення генеральних планів населених
пунктів і ведення містобудування;
-розміщення об’єктів підвищеної небезпеки з урахуванням наслідків
аварій, що можуть статися на таких об’єктах;
Здійснюється шляхом розробки розділу інженерно-технічних
заходів цивільного захисту у складі відповідних видів містобудівної
документації
Вимоги
інженерно-технічних
заходів
цивільного
захисту,
дотримання яких обов’язкове під час розроблення містобудівної та
проектної документації, визначаються відповідно до Закону України
«Про будівельні норми» (тобто встановлюються відповідними
будівельними нормами)

58.

Заходи із захисту населення і територій
Інженерний захист територій, організація укриття населення у фонді
захисних споруд цивільного захисту (статті 32 та 34 Кодексу цивільного
захисту України)
Етап ІІІ: Створення об'єктів будівництва з урахуванням вимог інженернотехнічних заходів цивільного захисту, зокрема:
будівництво споруд, будівель, інженерних мереж і транспортних комунікацій
із заданими рівнями безпеки та надійності;
будівництво протизсувних, протиповеневих, протиселевих, протилавинних,
протиерозійних та інших інженерних споруд спеціального призначення, їх
утримання у функціональному стані;
створення об'єктів фонду захисних споруд цивільного захисту
Здійснюється шляхом розробки розділу інженерно-технічних
заходів цивільного захисту у складі проектної документації об'єктів
будівництва
Об'єкти, що належать суб’єктам господарювання, проектування яких
здійснюється з урахуванням вимог інженерно-технічних заходів
цивільного захисту, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Заходи цивільного захисту об’єктів будівництва визначаються у
проектній документації відповідно до будівельних норм.

59.

Цивільний захист – складова сектору
безпеки та оборони України
Законом України «Про національну безпеку України» визначено, що сектор
безпеки і оборони — система органів державної влади, Збройних Сил України,
інших утворених відповідно до законів України військових формувань,
правоохоронних та розвідувальних органів, державних органів спеціального
призначення з правоохоронними функціями, сил цивільного захисту,
оборонно-промислового комплексу України, діяльність яких перебуває під
демократичним цивільним контролем і відповідно до Конституції та законів
України за функціональним призначенням спрямована на захист національних
інтересів України від загроз, а також громадяни та громадські об’єднання, які
добровільно беруть участь у забезпеченні національної безпеки України.
Сили цивільного захисту належать до сил безпеки.
В умовах воєнного або надзвичайного стану, в особливий період, а також
у разі виникнення кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці
України, Рада національної безпеки і оборони України координує діяльність
органів виконавчої влади, розглядає пропозиції щодо застосування відповідно
до закону спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів.
о

60.

Механізм цивільного захисту
Європейського Союзу
У ЄС діє Механізм цивільного захисту (англ. EU Civil Protection Mechanism).
Згідно зі статтею 214 Лісабонського договору ЄС має низку зобов’язань щодо
захисту та надання допомоги жертвам стихійних або техногенних катастроф у
всьому світі.
Договір передбачає підтримку та координацію систем цивільного захисту
держав-членів (стаття 196), а також надає повноваження інституціям ЄС
визначати необхідні для цього заходи.
Окремі питання функціонування зазначеного механізму визначені Рішенням
Європейського Парламенту та Ради № 1313/2013/ЄС від 17 грудня 2013 р.
про Механізм цивільного захисту ЄС.
Серед інших документів, якими врегульовані аспекти взаємодії країн ЄС у
сфері цивільного захисту та надання відповідної допомоги, слід зазначити:
Регламент Ради (ЄС) 2016/369 від 15 березня 2016 р. щодо надання екстреної
допомоги в рамках Союзу,
Регламент Європейського Парламенту та Ради № 375/2014 від 04 березня
2014 р. про створення Європейського добровільного корпусу гуманітарної
допомоги («Ініціатива волонтерів ЄС з допомоги»),
Регламент (ЄК) № 1257/96 від 20 червня 1996 р. щодо гуманітарної допомоги
та ін.

61.

Механізм цивільного захисту
Європейського Союзу
Основою Механізму цивільного захисту ЄС є Координаційний центр
реагування на надзвичайні ситуації (ERCC).
Він узгоджує питання надання допомоги країнам, що постраждали від
надзвичайних ситуацій, зокрема щодо виділення матеріальних ресурсів та
спеціалізованого обладнання, проведення експертизи, формування й
відрядження груп цивільного захисту. Центр координує взаємодію між усіма
країнами – членами ЄС, шістьма додатковими державами – учасницями
Механізму, Великою Британією, країною, що постраждала, та експертами з
питань цивільного захисту й гуманітарних питань. Центр працює цілодобово і
може надати допомогу будь-якій країні ЄС чи поза його межами у випадку
масштабної катастрофи за запитом національних органів влади або
уповноваженого органу ООН.
У НАТО питання цивільного захисту в державах-членах координується в
рамках Вищого комітету НАТО з цивільного планування на випадок
надзвичайних ситуацій (англ. NATO’s SCEPC).
Нині у багатьох країнах світу практикується всебічний системний підхід до
забезпечення готовності й реагування на загрози широкого спектру, відповідно
до якого питання цивільного захисту населення, кризового менеджменту
розглядаються у комплексі з іншими аспектами забезпечення національної
стійкості або всеохоплюючої оборони

62.

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК
В Україні, Європейському Союзі, а також в
більшості розвинутих країн світу організація
цивільного
захисту
тісно
пов'язані
із
забезпеченням національної безпеки, стійкості
економіки до зовнішніх та внутрішніх загроз і
створенням безпечних умов для населення.
Планування та реалізація заходів цивільного
захисту, зокрема, здійснюються впровадженням
необхідних інженерних рішень, спрямованих на
захист населення і територій, що регламентується
національним законодавством, а також технічними
нормами.
о

63.

Дякую
за
увагу!
-

English Русский Rules