Семіотика. Теорія номінації. Поняття мовного знаку. Предмет, цілі та завдання лінгвосеміотики. Знак, дефініція, будова

1. Теорія номінації

Поняття мовного знаку
Предмет, цілі та завдання
лінгвосеміотики
Знак, дефініція, будова

2.

Теорія номінації пов’язана із з’ясуванням того, як
співвідносяться між собою поняттєві форми
мислення, яким чином створюються,
закріплюються і розподіляються найменування за
різними фрагментами об’єктивної дійсності.
Аристотель, Геракліт, Демокрит, Платон,
Августин (розмаїття співвідношень між словом
річчю і поняттям).

3.

Представники Празького лінгвістичного гуртка зробили
суттєвий внесок у розвиток теорії номінації у тому, що
визначили мову як систему знаків, які слугують для
реалізації конкретної цілі.
Об’єктом номінативного аспекту знакової теорії мови є всі
номінативні одиниці мови, утворені різноманітними
засобами.
У світлі теорії номінації досліджуються питання
системності слів ні тільки в їхніх прямих, але й
переносних значеннях.

4. Первинна і вторинна номінації

Т.В. Булигіна, В.Г. Гак, О.О. Уфімцева трактують
первинну номінацію як мовне означування (рос.
означивание) за допомогою слів і словосполучень,
а під вторинною – мовне означування за
допомогою речень. При цьому розмежування
двох різних видів мовного означування – як слів,
так і речень, з одного боку, і речень, з іншого,
знайшло своє вираження в бінарних дихотоміях:

5.

як два види знаків – номінативні і предикативні,
знаки-найменування і знаки-повідомлення,
часткові і повні знаки;
як два види семіологічних значимостей –
значення і смисл, номінативна і синтагматична
значущість знака;
як два принципи означування системних засобів –
семіологічний і семантичний.

6. Теорія найменувань у Платона

Кратил стверджує, що «у всього сущого є
правильне ім’я, вроджене від природи, і що не тим
є ім’я, чим деякі люди так називають,
домовившись, вимовляючи при цьому частинку
своєї мови, але деяке правильне ім’я, вроджене і
еллінам і варварам, одне й те в усіх».
Т. ч. «план змісту» зумовлений сутністю речі і
тому був даний від природи.

7.

Встановлюється важлива антиномія лінгвістики: план
змісту мови пов’язаний з планом вираження умовно, при
цьому план вираження має іншу структуру ніж план
змісту, але обидва плани не можуть існувати один без
одного.
Сократ виявляє, що умовність зв’язку імені і речи у
процесі найменування залежить від певних факторів. Для
їх висвітлення потрібно виділити в найменуванні дві
сторони: (1) зв’язок того, хто іменує і імені; (2) зв’язок між
річчю і іменем. Ці зв’язки виявляють себе у правильності
імені.

8. Принцип моделювання

Модель завжди відбиває сутність речі, тому що
вона не тотожна речі (прав Кратил). Оскільки
модель не тотожна речі, у речі багато імен, які
дають їй свідомо і за домовленістю (прав
Гермоген).
Платон розглядає лише загальні принципи
моделювання, прийняті в його час. Це те, що
згодом стали називати вульгарною етимологією.

9. Семіотичні ідеї Платона

умотивованість слова може бути різної природи
(різного характеру) «…одні імена складені з більш
первинних, а інші є першими…»;
умотивованість може бути властива імені різною
(більшою, меншою) мірою: «Так, мій славний, сміливо
визнай, що ім’я одне назначене добре, а інше – ні, і
не заставляй його мати всі букви, щоб бути зовсім
такими самими, як те, чиїм іменем воно є, але
дозволь вносити в нього і невідповідну букву»;

10.

прийняття імені людьми залежить не від
«правильності» імені (його адекватної
вмотивованості), але за домовленістю, тобто
конвенції, домовленості між людьми: «Мені і
самому подобається, щоб імена у межах
можливості були схожі з речами. Однак,
насправді, як би це прагнення до подібності не
виявилося, як каже Гермоген, завузьким і не
довелося б залучати до питання про правильність
імен грубе міркування про договір».

11. Поняття мовного знаку (Ф. де Соссюр)

12.

У мові завжди обов’язковою є наявність двох сторін:
зовнішньої, матеріальної, пов’язаної з артикуляційноакустичним комплексом, і внутрішньої, не матеріальної,
пов’язаної зі смислом.
Перше – це позначення/позначник (сиґніфікант), або рос.
обозначающее, воно гарантує доведення мовлення до
органів сприйняття, без чого мовленнєве спілкування є
неможливим; друге – позначене (сигніфікат), або рос.
обозначаемое, тобто зміст, пов’язаний з мисленням.

13. Ф. де Соссюр:

«Ми називаємо знаком поєднання поняття та
акустичного образу… Ми пропонуємо
залишити слово знак для назви цілого, а
терміни поняття та акустичний образ замінити
відповідно на позначене (сигніфікат) і
позначення (сигніфікант); останні два терміни
мають ту перевагу, що вказують на
протиставлення як між собою, так і щодо
цілого, частинами якого вони є».

14.

знак має бути матеріальним і доступним для чуттєвого
сприйняття;
зміст знаку не вичерпується його матеріальним складом, одні
ознаки якого є розрізнювальними, інші – не розрізнювальними,
що виявляється із зіставлення даного знаку з іншими знаками
того ж ряду:
кожний знак є членом певної знакової системи (алфавіту,
фонетичної будови та ін.);
не маючи власного значення, знак слугує засобом позначення
того, що є недоступним безпосередньому чуттєвому
сприйняттю; тим самим знак – член іншої сигнальної системи.
Звукові знаки мови (так само як і графічні) виконують дві функції:
1) перцептивна – бути об’єктом сприйняття і 2) сигніфікативна –
розрізняти вищі, значущі елементи мови – морфеми, слова,
речення: лід, гід, від, під; кінь, коня, конем.

15. Предмет, цілі та завдання лінгвосеміотики

Знакова природа інформації. Семіотика (грец.
sēméion «знак», «ознака») вивчає знаки і знакові
системи як засоби зберігання, передання й
обробки інформації у суспільстві, природі і в
самій людині. Термін семіотика, окрім значення
«наука про знаки і знакові системи», метонімічно
вживається також у значенні «знакова система».

16. Розмаїття комунікативних процесів у природі і суспільстві

Усе, що люди повідомляють один одному
(навмисно або мимоволі) або машинам – це
інформація.
Інформація завжди має знакову природу і
передається за допомогою знаків.

17.

Предметом семіотики є не зміст процесів
комунікації, а їхнє знакове втілення, тобто
закономірності семіозиса (означування, знакової
репрезентації інформації і використання знаків) в
усіх сферах природного і соціального життя, де
мають місце інформаційні процеси.
«Завдання семіотики – описувати семіосферу, без
якої немислима ноосфера» (В’яч. Вс. Іванов)

18.

На відміну від інших семіотик, мова є
«чистою» семіотикою, загально
семіотичною моделлю різних пристроїв,
призначених для повідомлення
інформації.

19. Знак, дефініція, будова

Знак (лат. signum) – це матеріальний, чуттєво
сприйманий предмет (річ, явище, дія, ознака),
який виступає в якості представника (субститута,
репрезентанта) іншого предмета, властивості або
відношення і використовуваний для отримання,
зберігання, обробки й передання інформації.

20.

Кожний знак має (1) матеріальну сторону – це його
позначення (лат. signans), або план вираження, і (2)
ідеальну сторону – це значення знаку, або його зміст, в
термінах семіотики – позначене (лат. signatum). В
семіотичній опозиції «план вираження і план змісту» в
центрі уваги перебувають не взаємозалежності і кореляції
форми і змісту, але їхня асиметрія, інколи
різномасштабність.
Значенням будь-якого знаку є не заміщуваний предмет, а
уявлення про нього.

21. Структура знаку. Трикутник Фреге

22. Структура знаку. Трикутник Фреге

I. Предмет, річ, явище дійсності, у математиці – число. Інша
назва – денотат. Інколи цією вершиною трикутника
позначають не саму річ, а її сприйняття або уявлення про
неї, її відбиток у свідомості людини (сигніфікат). Сутність
схеми-трикутника від цього не зміниться.
II. 3нак: у лінгвістиці (фонетичне слово або написане слово;
у математиці – математичний символ; інша назва,
прийнята особливо у філософії і математичній логіці, –
ім’я.
III.Поняття про предмет, річ. Інші назви: у лінгвістиці –
десигнат, у математиці – смисл імені, або концепт
денотата.

23. Трикутник Ч. Огдена, А. Ричардса

24.

Ogden & Richard's (1923) triangle of meaning implies that the
referent of an expression (a word or another sign or symbol) is
relative to different language users: Within the terminology of
Peirce: "A sign, or representamen, is something which stands
to somebody for something in some respect or capacity. It
addresses somebody, that is, creates in the mind of that person
an equivalent sign, or perhaps a more developed sign. That
sign which it creates I call the interpretant of the first sign. The
sign stands for something, its object [or referent]. It stands for
that object, not in all respects, but in reference to a sort of idea,
which I have sometimes called the ground of the
representamen." (Peirce, 1931-1958, 2, 228).