Персонал підприємства. Оплата праці на підприємстві

1. Тема 2. Персонал підприємства. Оплата праці на підприємстві

2. 2.1. Поняття трудових факторів

Праця
– це цілеспрямована
діяльність людини щодо створення
матеріальних і духовних благ.
Праця передбачає єдність трьох
елементів:
1) самої цілеспрямованої діяльності
людей (це і є власне праця у
вузькому розумінні);
2) предметів праці;
3) засобів праці.

3.

Важливим елементом
продуктивних сил є люди з
їхнім рівнем освіти, досвіду
та майстерності

4.

Трудові фактори – це люди і
притаманні їм властивості
виконувати фізичну й
інтелектуальну роботу, які є
елементами виробничої системи.
Формування трудових факторів
пов'язано з трьома ключовими
категоріями:
трудовими ресурсами;
робочою силою;
трудовим потенціалом.

5. Трудові ресурси

Жінки у віці
від 16 до 60
Чоловіки у віці
від 16 до 60
Пенсіонери і підлітки ,
які працюють
Трудові ресурси – це частина
працездатного
населення, яке володіє фізичними й
розумовими здібностями і знаннями
необхідними для здійснення корисної
діяльності.

6. Робоча сила

здатність людини до праці,
тобто сукупність фізичних і
інтелектуальних здібностей
людини, необхідних для
здійснення трудових процесів.

7. Трудовий потенціал

наявні або очікувані
кількісні
та якісні трудові фактори,
якими володіє суспільство
(національна економіка, регіон

8.

Кількісно
трудовий
потенціал
вимірюється
числом
економічно
активного,
працездатного
населення
(кількістю
трудових
ресурсів).
Якісно трудовий
потенціал
визначається
професійноосвітнім рівнем
трудових ресурсів
чи іншими
характеристиками
, що дають змогу
оцінити їх
здатність до
виконання роботи
(виробництва
певної кількості
матеріальних і
духовних благ).

9. 2.2. Класифікація і характеристика персоналу підприємств

кадри,
персонал,
трудовий колектив

10. Кадри

це штатні кваліфіковані
працівники з певною
професійною підготовкою, які
мають спеціальні знання,
трудові навички чи досвід
роботи у вибраній сфері
діяльності

11. Персонал

Це особовий склад установи,
організації, підприємства,
фірми, компанії або частина
цього складу, що поділяється
за ознакою виконуваної
роботи (наприклад,
управлінський персонал)

12. Трудовий колектив

виступає у ролі економічного
суб'єкта, відстоюючи
економічні і соціальні інтереси
найманих працівників у
відносинах з іншим
економічним суб'єктом –
власником (або колективом
власників) підприємства.

13. Класифікації персоналу залежно від виконуваних функцій:

Управлінський персонал
Виробничий персонал

14. Управлінський персонал

це працівники, трудова
діяльність яких спрямована на
виконання конкретних
управлінських функцій.
До них належать
лінійні і функціональні
керівники і спеціалісти

15.

Керівники, які спрямовують,
координують і стимулюють
діяльність виробництва,
розпоряджуються ресурсами
організації, приймають
рішення, несуть повну
відповідальність за
досягнення цілей організації і
мають право приймати
рішення,
належать до лінійних

16.

Керівники підрозділів, основне
завдання яких полягає у
сприянні ефективній роботі
лінійних керівників належать
до функціональних

17.

Спеціалісти (інженери,
економісти, техніки, технологи,
психологи), зайняті
створенням і впровадженням у
виробництво нових знань,
технологій та розробкою
варіантів рішень окремих
виробничих і управлінських
проблем.

18.

Технічні спеціалісти
(службовці), які надають
технічну та інформаційну
допомогу апарату управління
(збір, обробка, збереження і
передача інформації).

19.

За рівнем управління
керівники розподіляються
на керівників
нижчої ланки (майстер,
начальник дільниці, бюро
груп),
середньої ланки(керівники
цехів, відділів, їх заступники) і
вищої ланки (керівники
підприємств, їх заступники).

20.

Виробничий персонал — це
виконавці, які запроваджують
у життя рішення керівників,
безпосередньо реалізують
плани організації, зайняті
створенням матеріальних
цінностей або наданням
виробничих послуг і
переміщенням вантажів

21.

Виробничий персонал
поділяють на:
основних робітників, які
безпосередньо беруть участь
у виробничому процесі зі
створенням матеріальних
цінностей:
допоміжних, які виконують
функції обслуговування
основного виробництва.

22. Трудові ресурси характеризуються

Кількісно
загальна кількість
населення;
співвідношення
працюючих і
непрацюючих;
тривалість
робочого часу;
наявність на
ринку праці
працівників
необхідної
категорії
Якісно
професія;
спеціальність;
кваліфікація;
досвід;
рівень освіти і
виховання

23. Професія — це вид трудової діяльності, здійснення якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.

•Професія — це вид трудової
діяльності, здійснення якої потребує
відповідного комплексу спеціальних
знань та практичних навичок.
Професійна придатність -
сукупність знань, умінь і навичок,
особистих здібностей, потрібних
людині для успішного виконання
професійних обов'язків
У межах кожної професії
внаслідок поділу праці
виділяються спеціальності,
пов'язані з виконанням більш
вузького кола обов'язків

24. Кваліфікація - це сукупність знань та умінь виконувати роботи відповідного ступеня складності на окремих ділянках виробництва.

За рівнем кваліфікації працівників
прийнято поділяти на такі групи:
висококваліфіковані працівники,
кваліфіковані працівники;
низькокваліфіковані працівники, які
пройшли підготовку на виробництві
протягом 2-5 місяців;
некваліфіковані працівники, які
пройшли практичне навчання або
інструктаж на робочих місцях
протягом кількох тижнів

25. Рівень кваліфікації працівника, який дозволяє успішно вирішувати поставлені завдання, називається компетенцією :

функціональна компетенція
характеризується професійними знаннями і
уміннями їх застосовувати;
інтелектуальна компетенція виражається в
здібностях до аналітичного мислення і
комплексного підходу до виконання своїх
обов'язків;
ситуаційна компетенція вбачає уміння діяти
в певних ситуаціях;
соціальна компетенція—це комунікаційні та
інтеграційні здібності, уміння підтримувати
зв'язки, впливати, досягати своєї цілі,
правильно сприймати і передавати чужі
погляди, вести розмову тощо.

26. Якість сучасного працівника можна охарактеризувати такими основними групами показників:

особисті - це ті риси, що характеризують
конкретну особистість: патріотизм,
працелюбність, чесність, відповідальність,
темперамент тощо;
комунікативні — навички, що
характеризують ставлення особистості до
людей, що її оточують: вміння працювати в
колективі, знаходити спільну мову з
іншими працівниками, лідерство;
пізнавальні — це загальні навички і знання
про навколишній світ: загальний науковий і
культурний світогляд особистості;
професійні — навички із виконання
професійних обов'язків: специфічні знання
та навички, виробничий досвід.

27. 2.3. Розрахунки чисельності працюючих

Закріплення й використання персоналу
характеризуються системою показників,
а саме:
середньорічною кількістю працівників
де ч — середня чисельність персоналу за рік
(період);
ч1,ч2, чп – чисельність персоналу на початок
кожного підперіоду (місяць, квартал);
п — кількість періодів, із яких складається період (12
місяців).

28.

Методи визначення кiлькості
робiтникiв, потрiбної для виконання
запланового обсягу роботи, залежно
вiд специфiки виконуваних процесiв i
нормування працi:
на основi трудомiсткості робiт,
норм виробiтку, норм
обслуговування,
за робочими мiсцями .
Розрахунки проводяться окремо за
професiями i квалiфiкацiєю
робiтникiв

29. Кiлькiсть робiтникiв на роботах з нормованою трудомiсткiстю

Ч об
Ч об
Т ПЛ
Т П kН
Кiлькiсть робiтникiв на роботах з
нормованою трудомiсткiстю
Т ПЛ
Ч об
Т П kН
Т ПЛ
Т П kН
де Чоб- середньоблiкова кiлькiсть
робiтникiв;
Тпл — планова трудомiсткiсть робiт,
нормованих людино- годин;
Тп — фонд робочого часу одного
працiвника в плановому періодi, год;
kН— коефiцiєнт виконання норм.

30.

Фонд часу роботи одного
середньооблiкового робiтника визначається:
ТП = Дп • tД.С.
де ДП — середня кiлькiсть днiв виходу на роботу в
плановому перiодi одного робiтника;
tД.С — середня тривалiсть робочого дня, год.
Середня кiлькiсть днiв виходу на роботу(ДП )
(реальний робочий час у днях) обчислюється на
основi кiлькостi робочих днiв у плановому перiодi за
календарем (Др) i середньої кiлькостi днiв невиходiв
згiдно з трудовим законодавством (вiдпустки, хвороба
та iн.) — Дн, тобто
Дп = Др. – Дн

31.

Згiдно з цими обчисленнями
можна визначити втрати
робочого часу
TП
h (1
)100
Д Р t Д .Н .
де h — втрати робочого часу у %.
tД.Н.- номінальна тривалість
р/дня

32.

Коли виготовляється один вид
продукцiї або виконується
однорiдна робота, кiлькiсть
робiтникiв можна визначати за
нормами виробiтку
N
Ч об
ВД Д П k H
де N - плановий обсяг продукцiї (роботи) у
натуральному виразі;
ВД— денна норма виробiтку одного
робiтника у натуральному виразi.
kН— коефiцiєнт виконання норм.
ДП — середня кiлькiсть днiв виходу на
роботу в плановому перiодi одного робiтника;

33.

Кiлькiсть робітників за
нормами обслуговування
визначається
m kP
Ч ЯВ
mH
де Чяв — явочна кiлькiсть робiтникiв;
m — кiлькiсть устаткування (робочих
мiсць), що потребує обслуговування;
mН — норма обслуговування, тобто
кiлькiсть устаткування, яку має
обслуговувати один робiтник;
kЗ— кiлькiсть змiн роботи.

34.

Кiлькiсть робiтникiв за
робочими мiсцями
обчислюються так
Чяв= mn • kз
де mn — кiлькiсть робочих мiсць,
на яких постiйно повиннi бути
робiтники.

35.

Явочна кiлькiсть робiтникiв
перерахову’ться в облiкову
чисельнiсть збiльшенням її
згiдно з процентом втрат
робочого часу h
100
Ч ОБ Ч ЯВ
100 h

36.

Оптимальна кiлькiсть наладчикiв
забезпечує мiнiмум витрат, виражених
функцiю
С= (СМ •L+CO•ЧО)•Т
де С — витрати, пов’язанi з простоями устаткування
й оплатою працi обслуговуючого персоналу за
розрахунковий перiод, грн.;
СМ — витрати (втрати) внаслiдок простою верстата
(машини) протягом однiєї години, грн.;
L — середня кiлькiсть верстатiв, що чекає
обслуговування (довжина черги);
СО — середньогодинна зарплата одного
обслуговуючого робiтника, гри.;
ЧО — кiлькiсть робiтникiв, зайнятих
обслуговуванням;
Т — фонд часу роботи устаткування в розрахунк.
перiодi (змiна, мiсяць), год.

37.

Чисельність управлінського
персоналу визначається на
основі типових окладних та
штатно-окладних розкладів і
моделей організаційних
структур управління.

38. 2.4. Продуктивність праці і резерви її підвищення

Інтегральним показником якості робочої сили є
продуктивність праці.
Продуктивність праці – це витрати праці на
виробництво одиниці продукції.
Для характеристики рівня продуктивності праці
можна використовувати:
прямий показник (прямий метод), що
характеризує випуск продукції за одиницю
робочого часу (виробіток продукції);
зворотний показник (зворотний метод), що
оцінює витрати робочого часу на одиницю
виробленої продукції або виконаної роботи
(трудомісткість продукції).

39.

Прямий показник визначається за формулою:
П=В/Т,
де П – показник виробітку продукції;
В – обсяг виготовленої продукції;
Т – кількість робочого часу, витраченого на
виробництво даної продукції.
Показник обсягу виготовленої продукції (В) можна
визначити за такими індикаторами:
обсяг валової продукції (включає готову і
незавершену продукцію);
величина чистої продукції (національного доходу
– для оцінки продуктивності суспільної праці на
рівні держави);
обсяг товарної (готової) продукції;
обсяг реалізованої (проданої) продукції.
При цьому сам показник може бути виражений як у
натуральних оцінках (шт., м3 і т.ін.), так і у
вартісному вимірі.

40.

Зворотний метод дає можливість оцінити
трудомісткість продукції (Тр), тобто величину, обернену
виробітку:
Тр= Т/В
Трудомісткість - це витрати живої праці на
виробництво одиниці продукції, або виконання одиниці
роботи.
Розрізняють наступні види трудомісткості:
граничну – що встановлюється замовником при
проектуванні виробів гранично припустимі витрати
праці на виробництво цих виробів;
проектну – необхідні витрати праці на виробництво
проектованих виробів;
планову –на визначений період плановані витрати
праці на виготовлення продукції;
фактичну – фактичні витрати праці.
Величину трудових витрат при визначенні продуктивності
праці звичайно вимірюють кількістю:
людино-годин, людино-днів, людино-місяців і т.ін.,
витрачених на виготовлення даної продукції.

41. Резерви, тобто невикористані можливості зростання продуктивності праці

резерви зниження трудомісткості,
тобто можливості скорочення витрат
праці (фонду часу) робітників, ІТП та
інших категорій працівників на одиницю
виробленої продукції за рахунок
механізації, автоматизації виробничих
процесів, удосконалення організації
виробництва і праці;
резерви якісного поліпшення
використання одиниці робочого часу
за рахунок ліквідації всіляких його втрат,
усунення непродуктивних витрат праці
(зокрема, пов'язаних з браком,
відхиленнями від діючої технології і т.ін.),
поліпшення умов праці на робочих
місцях.

42. Для виявлення резервів і розроблення конкретних заходів з їх використання необхідно визначити відповідні фактори, що визначають

можливості
підвищення продуктивності праці:
Матеріально-технічні фактори пов'язані з
науково-технічним прогресом, що забезпечує
підвищення ефективності техніки, удосконалення
технології, підвищення якості матеріалів.
Організаційні фактори пов'язані з підвищенням
рівня концентрації, спеціалізації і кооперування,
раціональним розміщенням підприємств,
забезпеченням ефективної організації
виробничих процесів, праці і заробітної плати.
Економічні фактори зростання продуктивності
праці пов'язані з впровадженням у виробництво
економічних методів управління
Соціальні фактори пов'язані з умовами життя
та діяльності людей у виробництві й інших
сферах суспільного життя.