Фонетичні зміни в народній латині. Тема № 6

1. Тема № 6 Фонетичні зміни в народній латині

Питання
1. Наголос
2. Особливості вокалізму
народної латини
3. Особливості консонантизму
народної латини

2. Наголос

Протягом свого розвитку латинська мова мала
три засоби, за допомогою яких голос міг
виокремити певний голосний звук:
1) квантитативність – кількість часу, що
витрачається на артикуляцію
(довгий/короткий) → наголос
квантитативний або кількісний;
2) інтенсивність вимóви – сила голосу →
наголос динамічний або силовий;
3) тональність – висота звуку → наголос
музичний або тонічний

3. Кількісний/квантитативний наголос

У
літературній латині найбільше значення мала
кількісна сторона вимóви звуків.
Римські граматики класичного періоду характеризують
наголос класичної латини як музичний (тонічний),
місце якого визначалось довготою передостаннього
складу:
1) наголос ніколи не падав на останній склад, крім
односкладних слів (наприклад: res, sal, cor);
2) наголос падав на передостанній склад, якщо він був
довгим (наприклад, дієслова І, ІІ, ІV дієвідмін: ornāre,
accusāre, tacēre, docēre, venīre, finīre);
3) Наголос пересувався на третій від кінця склад, якщо
попередній склад був коротким (наприклад, дієслова
ІІІ дієвідміни: scribĕre, legĕre).

4. NB!

1) Окситони – односкладні слова;
2) Парокситони – слова з наголосом на
передостанньому складі;
3) Пропарокситони – слова з наголосом
на третьому від кінця складі

5. Динамічний наголос

Починаючи з ІІ і особливо після ІІІ ст. н.е.
наголос поступово став втрачати свій
музичний характер і ставав більш
експіраторним (динамічним/силовим) –
заснованим на посиленні ударного
складу.
Місце нового динамічного наголосу у
словах залишилось таким, яким воно
було при музичному наголосі.

6. Випадки зміщення наголосу у пізній латині:

1) при зяянні (збіг двох і більше голосних у
слові, або на стику слів) наголос
переносився з першої голосної на другу:
paríetem → pariétem → іт. parete
ісп. pаred
mulíerem → muliérum → ісп. mujer

7. Випадки зміщення наголосу у пізній латині (продовження):

2) голосний передостаннього складу
перед
приголосними
muta
cum
liquida
(проривний+плавний) отримав довготу і
наголос був переміщений з третього від кінця
складу на другий:
ténebrae → tenébrae
pálpebra → palpébra
cáthedra → cathédra

8. Випадки зміщення наголосу у пізній латині (продовження):

3) наголос у чисельниках 20, 30 було
перенесено з передостаннього на третій від
кінця склад:
vigínti → víginti → іт. venti,
ісп. veinte,
фр. vingt;
trigínta → tríginta → іт. trenta,
ісп. treinta,
фр. trente

9. Наголос у сучасних романських мовах

• Заміна мелодичного наголосу силовим знайшла своє
відображення у романських мовах, де воно стало
виконувати
фонологічну/смислорозрізнювальну
функцію (крім французької).
Наприклад:
іт. Áncora (якір) – ancóra (ще), méta (ціль, фініш) –
metá (половина), príncipi (князі) – princípi (основи);
рум. ácele (голки) – acéle (ті)
• Більшість романських мов зберегли наголос на тому
місці, де він був у латині, крім французької мови (де
наголос має окситонічний характер)

10. 2. Особливості вокалізму народної латини

1. Зміни в ударному вокалізмі
2. Зміни в ненаголошеному
вокалізмі

11. Зміни в ударному вокалізмі:

1) Протиставлення голосних “довгий-короткий”
–
дефонологізувалось
(втратило
смислорозрізнювальну функцію) і було
замінено на “відкритий – закритий”:
- короткі голосні стали відкритими;
- довгі голосні стали закритими.
2) Відбулось співпадіння суміжних по ряду
фонем та дифтонгів.
3) Утворення нових дифтонгів.

12. 4 типи романського вокалізма

За характером основних зсувів у вокалізмі народної
латини виокремлюють:
1) західно-романський ареал (гало-романські, іберороманські, ретороманські мови, італійська мова,
діалекти північної Італії),
1) східно-романський
ареал
(балкано-романські
мови, далматинська, частина діалектів південної
Італії),
2) сицілійський ареал (діалекти крайнього півдня
Італії),
3) сардинський ареал(сардинський, південні діалекти
Корсики)

13. 2) Стяжіння латинських дифтонгів

1) ае → ę (відкритий),
2) ое → ẹ (закритий),
3) au → o (ісп., іт., фр.),
au → а (сард.),
au залишився у рум., оксит., фриул.,
діалектах південної Італії
au → ou (галіс., порт.)

14. NB!

3) Дифтонгізація - Розщеплення ударних
голосних на висхідні дифтонги

15. Типи дифтонгізації

• Спонтанна
дифтонгізація –
залежить від
наголосу і (майже
всюди) від
відкритого характеру
складу
• Метафонія
(позиційна
дифтонгізація) –
зміна якості
ударного звуку під
впливом наступних
звуків, насамперед I
та U, а на Балканах
також А та Е

16. Спонтанна дифтонгізація

1) Найранішня і найпоширеніша спонтанна
дифтонгізація (з ІІІ ст.) торкнулась ударного
Ĕ у відкритому складі: Ĕ→ie→je
mĕle → фр. miel
ісп. miel
порт. mel
іт. miele
рум. miere
Вона відбулась у фр., франкопров., ретором.,
іт., ісп., арагон., астур., рум., далм. мовах

17. Спонтанна дифтонгізація

2) Пізніше відбулась дифтонгізація Ŏ→uo,ue у
відкритих складах:
fŏcu → фр. feu
ісп. fuego
порт. fogu
іт. fuoco
рум. foc
Вона відбулась у фр., франкопров., ретором.,
іт., ісп., арагон., астур., далм. мовах

18. Спонтанна дифтонгізація

3) В ісп., араг.,астур., рум. дифтонгізація
Ĕ→ie→je, Ŏ→uo, ue торкнулась також
закритих складів:
fĕrru → фр. fer
fŏrte → фр. fort
ісп. hierro
ісп. fuerte
порт. ferro
порт. forte
іт. ferro
іт. forte
рум.fier
рум. foarte

19. Спонтанна дифтонгізація

4) У фр., деяких діалектах ретором., деяких діалектах
північної Італії у відкритому складі дифтонгізувались
Ē→ẹ →ei; Ō→ọ→ou
У французькій мові відбувся наступний перехід:
- ē→ẹ →ei→oi→[wε]→[ε], у суч. фр. [wа];
- Ō→ọ→ou →eu (фонетично [œ/Ø])
crēdit → фр. croit
flōre → фр. fleur
ісп. cree
ісп./порт.flor
порт. cre
іт. fiore
іт./рум. crede
рум.floare
Дифтонгізація пояснюється подовженням голосного в ударній
позиції і подальшій дисиміляції складових подовженого
голосного

20. Метафонія (позиційна дифтонгізація)

характерна для балкано-ром. ареалу., південно-італ.,
частково для північно-італ. діалектів, для сард. мови,
частково для португальської мови
Джерело метафонії у:
- північно-італ. діалектах голосний І;
- південно-італ. та у сард. – I, U;
- румунській мові – А,Е.
Результат метафонії – дифтонгізація або закриття
голосного
sēra→рум. seară
acētu→південноіт.acitә
nŏvu →порт. novo [novu]

21. Зміни у ненаголошеному вокалізмі

1) повна редукція голосних, включаючи
синкопу занаголосних (рос.заударные),
переднаголосних, апокопу кінцевих
голосних -о, -а, -е. ;
2) співпадіння
фонем
шляхом
нейтралізації
протиставлення
за
ступенем піднесення (рос. подъем);
3) утворення у ненаголошених складах
біглих голосних середнього піднесення

22. Загальнороманська синкопа занаголосних

• У пропаракситонних словах занаголошені
голосні між приголосними kl, pl, ld, rd, st, sc,
sp зазнали синкопу (випадіння):
Appendix Probi: oculus non oclu
vetulus non veclu
calida non calda
viridis non virdis
Іт. occhio, vecchio, caldo, verde
Ісп. ojo, viejo, caldo, verde
Фр. œil, vieil, chaud, vert

23. Особливості консонантизму народної латини

1) Палаталізація, що призвела до утворення
африкат (розщеплених звуків) і м`яких
приголосних.
2) Леніція (ослаблення) інтервокальних
приголосних.
3) Випадіння кінцевих приголосних

24. 1) Загальнороманська палаталізація С та G

• Загальнороманською стала палаталізація C
та G перед голосними переднього ряду I, E.
• В результаті цього в романських мовах
утворились африкати, які:
1) у галло-романських та іберо-романських
мовах потім спростились до спірантів,
2) у румунській та італійській вони так і
залишились африкатами.
У сардинській та далматинській палаталізації C
та G перед І, Е не відбулось.

25.

• лат. сera → іт. cera
фр. cire
ісп. cera
порт. сera
рум.ceară
сард. kera

26. Ослаблення інтервокальних приголосних:

• - явище бетацизма: збіг звуків v та b у білабіальному
фрикативному звуку, який на письмі передавався
частіше знаком b, рідше v;
• - перехід глухих проривних інтервокальних у дзвінкі p-t-c → -b-d-g; у романських мовах цей процес
проходить 3 ступеня: збереження глухих -p-t-c (у
румунській, італійській); перехід до дзвінких -b-d-g (у
іспанській та португальській); випадіння d та g, b→v
(у французькій);
• - спрощення гемінат (подвійних приголосних).

27.

• Втрата кінцевих -m, -s, -t, які входили до
складу морфем відмінка та числа
іменників, а також морфем особи та
числа дієслова.