Наддніпрянська Україна в 1907 - 1914 рр. Столипінська аграрна реформа та її вплив на Україну

1.

Наддніпрянська Україна в 1907 – 1914 рр.
Столипінська аграрна реформа та її
вплив на Україну.
.

2.

Опорні поняття і дати
Столипінська аграрна
реформа;
1906-1911 рр.;
хутір;
1910 р.;
відруб;
1913 рр.
антисемітизм;
1908 р
«справа Бейліса».

3.

План
1. Аграрна реформа Петра Столипіна та її вплив
на Україну.
2. Український політичний і національнокультурний рухи в 1907-1914 роках.
3. Посилення національного гніту у 1907-1914 рр.
«Справа Бейліса».

4.

Якою була політика російського самодержавства щодо
України в пореволюційні роки.
Після поразки революції 1905-1907 рр. у Російській імперії
запанувала реакція. У цих умовах царський уряд
проводив відверту антиукраїнську політику. Через утиски
й переслідування одна за одною в містах припиняли
діяльність культурно-освітні організації. Закривалися
українські
періодичні
видання.
Знову
заборонили
викладати українською мовою в навчальних закладах.
Набула чинності цензурна заборона на вживання у будьяких публікаціях назви «Україна». Відновлено обмеження
на ввезення і поширення книжок українською мовою.. У
містах і селах лютували каральні військові, козачі і
чорносотенні загони.

5.

Словник
.
Кінна поліція біля університету Св. Володимира
під час студентських демонстрацій. 1910
Шовінізм - агресивна
форма
націоналізму,
проповідь національної
винятковості,
протиставлення інтересів
однієї нації інтересам
іншої, схильність до
розпалювання
міжнаціональної
ворожнечі й ненависті

6.

.
Аграрна реформа Петра
Столипіна та її вплив на
Україну.
П. Столипін
Після поразки революції в імперії
запанувала реакція. Разом з тим
російський уряд намагався здійснити
заходи, спрямовані на послаблення
протистояння різних верств
суспільства, на відвернення нової
революції.
Головним провідником імперської
реакційної політики від 1906 р. був
голова Ради міністрів Петро Столипін.
який у своїй діяльності спирався на
ідеологію російського шовінізму.
Політичні переконання Столипіна
безпосередньо стосувалися України.

7.

Загальний стан сільського господарства
був незадовільний
перенаселення;
малоземелля;
численні податки;
висока грошова ставка за оренду поміщицьких земель;
низькі врожаї;
низькі ціни на селянську продукцію;

8.

У чому суть та якими були наслідки аграрної реформи Столипіна в
Україні.
Як ви вже знаєте, перешкодою, що гальмувала
розвиток ринкових відносин у сільському
господарстві, було поміщицьке та общинне
землеволодіння.

9.

Проводячи реформу, він намагався зберегти інтереси поміщиків. Головне гальмо в розвитку сільського
господарства Столипін убачав не в поміщицькому землеволодінні, а в сільській общині. Селянину важко було
залишити общину: він не міг продати землю, якою користувався, оскільки вона була общинна. Община
здійснювала періодичний перерозподіл земельних ділянок між своїми членами. Одного разу селянин одержував
землю в одному кутку села, наступного - в іншому. Тому він не був зацікавлений у застосуванні сучасних засобів
виробництва, сільськогосподарських машин, добрив, упровадженні кращих сівозмін. Такий стан речей сприяв
збідненню села й посилював його революційність. Столипін поставив собі за мету зруйнувати общину, створити на
селі прошарок міцного, заможного селянства, яке стало б опорою існуючої влади.
Реформа була започаткована указом від 9 листопада 1906
р. і завершена законами від 14 червня 1910 р. і 29 травня
1911 р.
Скасовувались обов’язкові земельні общини й надавалось
кожному селянинові право вимагати виділення йому землі
в одному масиві, що мав назву «відруб». Селяни могли
переносити туди свої господарські будівлі і створювати
«хутір». Тільки угіддя - ліс, сіножаті, випаси - залишалися у
спільному володінні.

10.

.
У 1906 р. цар Микола
II підписав указ, згідно з яким кожен
селянин отримував в особисту приватну
власність земельний наділ, що
перебував у розпорядженні сільської
общини. Селяни, які виходили з
общини, повинні були або переселятися
із села на хутір, або, зберігаючи садибу
в селі, перенести своє господарство на
відведену індивідуальну ділянку
(відруб). Проте більшість хуторян мали
вбогі господарства, які руйнувалися й
занепадали.

11.

Хід проведення земельної реформи
ліквідація
селянської общини
право на відруб
купівля – продаж
землі
спільне угіддя
переселення
малоземельних
селян

12.

Форма землеволодіння на
селі після 1861 р.
Общинне
землеволодіння
Общинне землеволодіння – вся
селянська земля була у спільній
власності общини. В певні
терміни земля
перерозподілялася між
селянськими господарствами в
залежності від розміру сім’ї.

13.

Хутір – відокремлене сільське
поселення із господарством і
приналежною до нього
землею.
Форми землеволодіння на
селі після Столипінської
реформи.
Хутір
Відруб
и
Відруб – цільна ділянка землі,
яка переходила з
колективної (общинної) у
приватну власність
селянина.

14.

Сільська община
(громада)
Головне гальмо
розвитку села
Ліквідація общини
Суть реформ
1. Вихід селян з общини і
отримання власного
земельного наділу – “відрубу”;
2. приватна власність на землю;
3. перерозподіл землі на користь
заможних селян;
4. кредитна допомога селянам
через Селянський банк –
позика на 55 років;
5. переселення селян за Урал і на
Далекий Схід.
Столипін (праворуч) під час знайомства з
хутірським господарством.
.

15.

Вихід на хутір вів до розорення:
- землі за селом часто були доволі низької якості;
- господар залишався наодинці зі своїми проблемами, не маючи звичної підтримки від
общини

16.

Особливості в Україні
Вихід із общини
48% селянських
господарств на
Правобережжі,
42% - на Півдні,
16,5% - на
Лівобережжі.
Активний
процес купівліпродажу землі,
зокрема
поміщицької.
На
Правобережжі й
Полтавщині
майже вся
земля перейшла
в особисту
власність.

17.

Столипінська
аграрна
реформа
В Україні реформа
мала певний успіх,
позаяк для українців
було звичним
прагнення до
індивідуального
господарювання і
приватної
власності.
– повіти, де вихід селян з общини не знайшов
підтримки.
– повіти, де реформа проходила найбільш успішно.

18.

Біднота, одержавши надільну землю у власність, продавала її за безцінь заможним
селянам. У 1906—1912 рр. в Україні продали свої наділи близько 263 тис. селянських
дворів. Це ще більше посилило процес розшарування села на заможних селян і бідноту.
В Україні унаслідок концентрації земельних наділів у руках заможних власників,
використання ними машин, добрив, розширення посівних площ збір зерна збільшився
майже у півтора разу (1909-1913).
Важливою ланкою нової аграрної політики було заохочення переселення селян у
малоосвоєні регіони Російської імперії. Найбільше трудових мігрантів з України - майже 1
млн осіб - виїхало до Південно-Західного Сибіру й Північного Казахстану (Сірий Клин) і
Далекого Сходу (Зелений Клин). Незабаром близько 70 % переселенців повернулося в
Україну.

19.

Переселенський
рух
– етнічна територія українців.
– райони української колонізації.
– райони, де українські переселенці становили понад 50 % населення.
– українські губернії з найбільшим числом переселенців (50-300 тис.).

20.

Наслідки аграрної реформи Столипіна
• Створення нових можливостей для капіталізації сільського
господарства
• Формування потужної верстви середнього та заможного
селянства, яке не лише годувало країну, а й забезпечувало
найважливіші статті її експорту
• Застосування машин і добрив у господарствах поміщиків та
заможних селян, а відтак зростання продуктивності сільського
господарства
• Прискорення обезземелення селянства, поява великої кількості
безробітних, посилення майнового розшарування селян
• Переселення частини українських селян у малоосвоєні райони
азіатської частини імперії(1 мн.)
• Зростання соціальної напруги в суспільстві

21.

Позитивні та негативні наслідки аграрної реформи
П. Столипіна.
Позитивні
Негативні
перетворення
селян
індивідуальних власників;
на
розвиток
товарно-грошових
відносин
у
сільському
господарстві;
підвищилася врожайність;
використання нових технологій
та техніки;
прискорила перехід села на
промислову основу;
Україна
Європи.
стала
житницею
погана
організація
переселення
селян (68,5% повернулося);
розорення малоземельних селян і
поява куркулів;
соціальне розшарування;
загострення
суперечностей;
соціальних
селянський поземельний банк
за
більш
високими
цінами
розпродавав землю селянам, а вони
не могли сплатити борг і розорялися;
сильний опір як з боку правих, не
зацікавлених
у
руйнуванні
традиційного сільського укладу, так і
з боку лівих (особливо есерів,
більшовиків),
які
не
бажали
зменшувати соціальну напругу на
селі у зв’язку з бажанням майбутньої
революції.

22.

ВИСНОВОК
Унаслідок столипінської реформи на Правобережній Україні й
на Полтавщині майже вся земля перейшла в особисту
приватну власність.
Особисте приватне землеволодіння стало переважаючим у
Чернігівській губернії.
У Таврійській, Херсонській, Катеринославській і Харківській
губерніях воно охоплювало майже 50 % садиб. 226 тис.
селянських господарств виділилися на хутори і відруби. Таким
чином, здавалося б, створювалися сприятливі можливості для
становлення
фермерського
господарства,
здатного
прогодувати і себе, і країну.
Але одночасно зі зростанням багатшої верстви збільшувалася
бідняцька. Подеколи біднота, отримавши землю у власність,
продавала її за безцінь. Малоземельним селянам аграрна
реформа не тільки не надала можливості зміцніти, але й
прискорила їхнє цілковите зубожіння й остаточне
перетворення на пролетарів.

23.

.
Український політичний
. і національнокультурний рухи в 1907-1914 роках.
В умовах неможливості діяльності українських політичних партій для
координації українського національного руху в підросійській Україні на
початку 1908 р. в Києві виникла нелегальна громадсько-політична
організація - Товариство українських поступовців (ТУП). Ініціаторами її
заснування були представники Української демократично-радикальної
партії. До ТУП долучилися також частина українських есдеків та безпартійні. Її
членами були, зокрема, М. Грушевеький, Є. Чикаленко, С. Єфремов,
В. Винниченко, І. Шраг та ін.
ТУП обстоювало три основні ідеї:
1)парламентаризм,
2)перебудову Російської держави на федеративних засадах,
3)національно-територіальну автономію України.
Діяльність ТУП була спрямована на українізацію шкільної освіти,
впровадження української мови в громадських установах, суді, церкві тощо.

24.

.
Керівним органом ТУП
була Рада, яку обирали на щорічних з’їздах
.
організації. Відбувалися такі зібрання нелегально, здебільшого в
будинку Є. Чикаленка в Києві. Осередки організації - «громади
ТУП» діяли по всій Україні (близько 60), а також у Петербурзі та
Москві.
Резонансною подією, яка стала навіть предметом обговорення в
Державній думі, було виголошення доповіді Дмитром Донцовим
«Сучасне політичне положення нації і наші завдання» на II
Всеукраїнському студентському з’їзді в 1913 р. у Львові. У ній
Д. Донцов обґрунтував ідею сепаратизму як протиставлення ідеї
самостійництва: «Актуальним є не гасло самостійності - мріяли ж
колись наші українці про автономну Україну в злуці з Росією,
актуальним, більш реальним, більш конкретним і скорше
здійсненним є гасло відірвання від Росії, - політичний сепаратизм,
тобто незалежність ».

25.

.
.
Є.Чикаленко
М. Грушевський,
С.Єфремов,
І.Шраг
ТУП-товариство українських
поступовців
В. Винниченко

26.

Ударом по українському рухові став циркуляр Столипіна від 20 січня 1910 р. із забороною
реєструвати будь-які інородницькі товариства. Циркуляр також дозволяв губернаторам на
їхній розсуд закривати вже зареєстровані товариства. В окремій інструкції міністр пояснював
губернаторам, що заборона поширювалася на українські та єврейські організації. Унаслідок
згаданого циркуляра український рух знов опинився в підпіллі.
Уряд заборонив викладання українською мовою у тих школах, де в
період революції воно було введено. Скасовано також циркуляр
міністра освіти за 1906 р., який дозволяв учителям на уроках
«вживати малоросійську мову для роз’яснення того, чого учні не
розуміють». Після цього було безліч випадків, коли учні на уроках
алгебри, географії чи якоїсь іншої дисципліни одержували двійки не
за знання, а за те, що не могли грамотно російською мовою їх
сформулювати. Учителям заборонялося розмовляти з учнями
українською мовою навіть поза школою. На уроках не дозволялося
співати українських пісень, декламувати вірші й навіть виконувати
українські мелодії.
Царизм усіма засобами боровся також проти розвитку українського театрального мистецтва.
Цензура застосовувала майже до всіх українських п’єс одну стереотипну резолюцію: «До
вистави не дозволено!». Влада забороняла навіть друкувати театральні афіші українською
мовою.

27.

.
.
Антиукраїнська політика тривала й після смерті Столипіна 1911 р. Її кульмінація припала на
березень 1914 р., коли імперська влада заборонила урочистості з нагоди 100-ї річниці
народження Тараса Шевченка. Урядові заборони спричинили масові демонстрації студентів у
Києві та інших містах України.
З критикою урядових заборон виступила частина депутатів Державної думи Росії ,лідер кадетів
П. Мілюков наголошував на безглуздості заборони та на можливих негативних наслідках її.
Каральні урядові заходи в умовах громадського спротиву і справді не досяглії мети:
національно свідома українська громадськість відзначила Шевченків ювілей, організувавши
демонстрації, мітинги, урочисті зібрання. Так, 25 лютого (10 березня н. ст.) більшість студентів
Києва не прийшли на лекції у свої навчальні заклади. День святкування перетворився на акцію
протесту проти заборони вшанування 100-річчя Шевченка.

28.

Дмитро Донцов
.
«Тепер, коли українці починають голосно говорити, як це робить Донцов і
.
товариші, що всяка надія на Росію є утопія та що лишається шукати
рятунку тільки в сепаратизмі, я кажу вам: бійтеся його! ...Донцови будуть
числитися не одиницями і не десятками, а сотнями, тисячами,
мільйонами!..» (З промови лідера російської партії кадетів Павла
Мілюкова
Є. Чикаленко у «Щоденнику» зазначав: «Готувалась Україна по всіх
великих і малих городах, містечках та селах відсвяткувати 100-літній
ювілей Тараса Григоровича так гучно, як дозволять місцеві сили. В Києві,
Харкові, Чернігові..городські думи взялися організувати свята:
повибирали для того комісії, асигнували гроші. Київська дума,
наприклад, визначила на це свято майже одноголосно 5 тисяч рублів.
Маленькі міста, певне, обмежилися б якимись концертами, виставами, а
села - здебільшого самими панахидами. Але не так склалось, як
гадалось.

29.

.
Київська та російська антиукраїнська преса підняла страшенний ґвалт. Чого тільки вони не
.
наговорили!
Шевченко - безбожник, богохульник, сепаратист, ворог російської державності. І от
мазепинці хотять такому злочинцеві ставити пам'ятник у "святом Кієвє" та святкувати його 100-літній
ювілей... Від націоналістичних та чорносотенних клубів посипалися телеграми всім міністрам, щоб не
дозволяли цих свят, щоб звернули пильну увагу на "мазепинський" рух, бо він найнебезпечніший за всі
політичні рухи, бо посягає на цілість держави, намагається роз'єднати "дві ветві єдінаго русскаго
народа".
Куратор Київської округи Деревицький
циркуляром заборонив учителям і учням брати
яку-небудь участь у святах. Потім пішла чутка,
що міністр внутрішніх справ "посоветовал"
губернаторам не дозволять ювілейних свят.
Нарешті й Синод заборонив служити
"торжественныя" панахиди по Шевченкові...»

30.

Посилення національного гніту у
1907-1914 рр. «Справа Бейліса».
Насаджуючи російський великодержавний шовінізм, царська влада прагнула
розпалити ненависть до представників інших національностей (не росіян),
посіяти взаємну ворожнечу між представниками національних меншин,
зокрема, мала на меті підбурити українців до антисемітських акцій.
Переслідувалися й представники інших неросійських націй і народностей, що
проживали на території України, особливо євреї. Постійних утисків зазнавали їхні
культурно-освітні товариства, мова, релігія. Знову відновилося тимчасово
припинене в 1904-1906 рр. примусове виселення євреїв з місцевостей, де їм за
царськими законами проживати не дозволялося. Уряд став на шлях
провокування антиєврейських судових процесів.

31.

Навіщо імперським ідеологам була потрібна «справа Бейліса» і яку роль у
ній відіграла громадськість.
.
Показовим є один з найбільш резонансних
судових процесів того часу - «справа Бейліса»
1913 р. Прикажчика цегельного заводу
киянина Менделя Бейліса, єврея за
національністю, було звинувачено в убивстві
з
ритуальною
метою
християнського
хлопчика Андрія Ющинського.
Судовий процес у «справі Бейліса». Тогочасний
малюнок

32.

.
Чорносотенна преса розгорнула антисемітську
агітацію, підбурюючи українців
до єврейських
погромів. Слідство тривало понад два роки й
викликало протести передових діячів культури всієї
імперії. На захист Бейліса виступила демократична
російська та українська інтелігенція. Під тиском
незаперечних доказів, протестів громадськості колегія
присяжних засідателів виправдала Бейліса.
«Справа Бейліса» викликала величезне обурення
різних верств населення України. Протестувала
інтелігенція, зокрема, письменник Володимир
Короленко. Проти «справи Бейліса» виступив навіть
представник правих у Державній думі, єпископ
Кременецький Никон, росіянин за своїм етнічним
походженням.
У боротьбі з національною несправедливістю,
насаджуванням
великодержавного
російського
шовінізму об’єднувалися представники різних
національностей і професійних груп.

33.

ВИСНОВКИ
Хоч би які зміни відбувалися в Російській імперії, в одному її політика залишалася незмінною - у
переслідуванні спроб народів, що населяли її, зберегти свою самобутність, захистити себе від
асиміляції. Це повного мірою стосується становища в Російській імперії українців. Піднесення
національного руху в умовах революції 1905-1907 рр. налякало не лише правлячі кола, але й багатьох
опозиційних царизму ліберальних і соціалістичних діячів. Тільки-но йшлося про українське питання,
вони знаходили порозуміння. Великодержавно-шовіністична антиукраїнська істерія піднялася на ще
вищий рівень, коли стало зрозуміло, що довготривала політика русифікації не дала очікуваних владою
результатів. Усупереч усьому прагнення українців залишатися самими собою не зникало. Від
культурно-освітньої діяльності вони перейшли до політичної боротьби й поставили питання про
відновлення Української держави. Це те, чого найбільше боялася Російська імперія. Тому, тільки-но
з’явилася можливість, на українців обрушилася хвиля агресивного російського шовінізму. В українців
прагнули забрати все, чого вони домоглися в 1905-1907 рр. Об’єктом переслідувань стали і
представники інших неросійських націй, що проживали на території України, а саме євреї.
Протидія українського народу великодержавному російському наступу особливо яскраво виявилася
під час похорон Миколи Лисенка і в дні святкування 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка.
Напередодні Першої світової війни наддніпрянські й західні українці напружено шукали свій,
український шлях у складному переплетенні інтересів і суперечностей великих і малих держав та
народів. Прагнучи наблизити час визволення України, частина українців схильна була воювати на боці
Австрії, інша - на боці Росії. У липні 1913 р. зі Львова пролунав і був почутий в Україні і Росії голос
молодого жителя Наддніпрянщини Дмитра Донцова, про якого лідер російських кадетів Павло
Мілюков у виступі перед депутатами IV Державної думи сказав: «...Бійтеся його! Якщо ви будете
продовжувати вашу політику, Донцови будуть налічуватись не одиницями і не десятками, а сотнями,
тисячами, мільйонами».

34.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Прочитати §26
Відповісти на питання УСНО:
12+7
13
4
Опрацювати презентацію